З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Яке то величне мiсто! Двома мурами обгороджене, а на мурах вежi, а на вежах гармати, а посерединi мiста височить ратуша з дзигарями, якi б’ють щогодини; i великий базар на ринковому плацу, а ще бiльший бiля П’ятницькоi церкви; на базарах купцi з Москви, Персii, Туреччини, Фландрii. Будинки в тому городi кам’янi й високi, пiд ними вритi глибоко в землю пивницi, в яких навiть лiтом напоi холоднi; повсюди зобачиш трояндовi квiтники й водограi, а за мiстом сади й виноградники…

Спасибi Хаджi Гiрею, що довiрив свiй караван йому, Богушу Ованесяну, адже тут вiрменська громада налiчуе близько ста сiмей – у два рази бiльше, нiж в Амстердамi, а вiрменських крамниць аж сорок, i ще мають вiрмени суд, який судить за своiм власним правом, i собор не гiрший, нiж лядськi костьоли, i лазню…

Усе це бачив Богуш лише одним оком, а про решту див розповiв йому земляк майстер Хочерис – карбувальник королiвського монетного двору: зупинявся тодi в нього на одну нiч.

І ще думав караван-баша про розбiйникiв, якими повен нинi русинський край, молився щовечора Боговi, щоб розминутися з ними, але й утiшав себе думкою: якщо тi розбiйники воюють з ляхами за свою волю, то мусять бути вони лицарями, а лицарi не нападають на торгових людей, якi мають завжди при собi купецькi пайцзи[60 - Перепустка (татар.

).].

Мав це саме на мислi суддя Давидович, який нетерпляче очiкував каравану з Кафи. Не важився навiть з цiлою хоругвою добиратися до Львова, а потреба була велика, доконечна.

Михайло Бучацький переслав йому листа вiд Пйотра Одровонжа: руський староста зважив на просьбу Давидовича i жде його у своiй резиденцii. І ще повiдомив його Бучацький про караван, що йде до Львова.

Багато лiт потому ходитиме в народi легенда про русина, який принiс на своiх плечах чуму в рiдний край. Ось як переказуватимуть ii:

Сидiв русин пiд модриною, сонце пекло вогнем, аж дивиться – йде дiвчина, високонога, бiлим простирадлом обгорнута. Хотiв утекти, бо побачив у нiй нечисту силу, але дiва схопила його довгою рукою i сказала: «Ти будеш мати всi маетки, якими володiе тепер багато люду.

Вiзьми мене на плечi й обнеси по всiй Русi. Не минай нi села, нi мiста i не бiйся: здоровий будеш серед мертвих». Полишивши сумлiння пiд зеленою модриною, узяв русин вiдьму на плечi й понiс по своему краю. Вiн ходив по ярмарках, бiла дiва махала чорною хусткою, а тодi дзвонили дзвони i пливли на цвинтар домовини.