Пер Ґінт

Пер Гiнт: (пiдрубуючи високу смереку з покрученим гiллям)

Ну й тугий ти дiду! Та що ж – нема ради

Вiд моiх ударiв хитнешся i впадеш!

(Рубае знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трiсне вiн в моiх ударiв огнi,

Даремне ти грозиш руками менi,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкае)

Ну й тю ж тобi дурню в горячцi! Це ж пень,

Нiяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрii! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволi

Ходить по безпуттям й милянi баньки

Пускати, як хлопчики замкненi в школi;

Банiт[17 - Вигнанець (прим.

(Якийсь час завзято рубае)

Банiт. Ну i добре. Нi одна матуся

За стiл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як iсти захочеш. Мудруй собi сам:

Злови, що в потоцi чи в лiсi, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солi та круп.

Захочеш убратись – цапа обiдри;

Сховатись вiд вiтру – збудуй собi дiм

Зiгнувшися вдвое тягни на будову

Смереки, що сам iх iз вiг повалиш…

(Опускае сокиру й замислюеться)

Будiвля, мов казка! Когут на вежi

Здалека блищатиме в сонцю яснiм;

Причiлки одягну в рiзьбленi окраси

З морських русалок iз риб’ячим хвостом.

Бронзовi задвоi, мосяжнi замки,

А вiкна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурнi мужики,

Як глянуть з долини на Перiв терем!

(Смiеться гiрко)

І знову тi мрii! Хiба ж ти забув,

Що долi твоеi не крие закон?

Досить з тебе буде марноi хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубае з новою силою)

Ну, врештi хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бiр загуде!

(Ялиця падае. Пер Гiнт береться очищувати ii вiд гiлок. Нараз спиняеться з пiднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слiдком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховаеться за дерево i виглядае зi схованки)

Один тiльки хлопець! Наляканий вбiг,

Оглянувсь довкола… Несе пiд полою

Мов серп.

Бере серп в долоню – махнув ним – мiй Боже!

Вiдтяв собi палець – цiлий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Пiдводиться)

З ума зiйшов! Палець вiдтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чiм дiло – в рекрути

Тягли його – кликав король на вiйну,

Та вiн волiв палець зовсiм вiдчахнути

І дома остатись.