Пер Ґінт

Жiнка: Пер!

Який бо ти грубий й нечемний тепер! (Плаче)

І в чому ж я винна, що моя краса

Змарнiла, неначе на сонцi роса?

Хребет мiй зiгнувся в молодостi лiт,

Як я того чорта привела на свiт.

Та хочеш ти красу менi вернути,

То мусиш прогнати ii i забути!

Пер Гiнт: Геть, вiдьмо!

Жiнка: Мiй Пере – шкода твого крику!

Пер Гiнт: Я лоб тобi скручу!

Жiнка: Попробуй – скрути!

Лиш знай, я не впаду вiд твого удару.

Пiду собi нинi та завтра прийду –

Пройду через дверi i в кожну хвилину,

Коли ви, обнявшись, присядете вдвох,

Будете про щастя свое жебонiти,

Я помiж вас влiзу й свого зажадаю;

З обома ти будеш кохання дiлити,

Обоiм цiлуi будеш роздавати,

Один раз для неi, а другий – менi.

Доволi на нинi, а завтра прийду.

Пер Гiнт: Пекельна потворо!

Жiнка: Однак твого сина

Годуй собi тату. Ну що ж, чортеня,

Чи пiдеш за татом?

Хлопець: (плюе на Пера Гiнта) Плюю я на тебе!

Пожди, я сокирою ще догоджу!

Жiнка: (цiлуе хлопчиська)

Яка ж бо головка в чортяти! Напевне

Ти батька свойого у кут заженеш.

Пер Гiнт: (тупае ногою)

Коби так далеко вiдсiля!..

Жiнка: Як близько.

Пер Гiнт: (стискае кулаки)

І все те! –

Жiнка: І все те – «з нiчого робить!»

Менi тебе шкода.

Пер Гiнт: Як страшно обидно!

Сольвейго! Ти серце мое золоте!

Жiнка: Звичайно – найбiльше страдають невиннi.

Дитину за те б’ють, що родичi свинi.

Плентаеться назад в хащi. За нею хлопчисько, жбурнувши фляжкою в Пера Гiнта.

Пер Гiнт: (пiсля довгоi мовчанки)

«Покинь, зверни!» – казав Кривий. Так, так!

Розсипався терем царський. Мiж вами

Пiднявся мур стрiмкий, непроходимий…

Усе кругом противне i безцiльне…

Покинь, зверни! Не йти ж менi пробоем,

Шукати стежки, що веде до неi.

Не найду… Справдi, щоб не було стежки?

Читав колись я десь про каяття,

Та де, коли, що було там? Тут книжки

Нема, а я забув слова i мисли…

Нiхто менi в пустiм, безлюднiм лiсi

Цього закляття не повiсть.

Покута. Що ж – для цього треба лiт,

Життя цiлого треба – ех, як нудно!

Розбити все, що ясне i промiнне

Й куски докупи братися лiпить?

Так можна скрипку склеiти, та дзвiн

Розбитий, вже нiколи не задзвонить,

Квiтки, ногами стоптанi, не встануть.