Пер Ґінт

Не впаду – сонце несучи в руках!

Вiзьму тебе, пiднявши вгору руки,

Аби тебе собою не скалять

І понесу на яснi ниви-луки,

Де завороженi квiтки про щастя снять…

Мое ти сонце, ти дитя пещене!

Й подумать тiльки– ти цвiтеш для мене?

Та знай – тужив до тебе я весь час,

Для тебе я строiв у лiсi хату,

Для тебе я звалю ii i враз,

Нову з пiдвалин вистрою палату!

Сольвейга: Нову чи нi – там гарно, де ми в двох,

Тут легко дихать повними грудьми,

А там внизу так вузько, душно-парно.

Тiкала я вiдтiль, немов з тюрми,

А тут у тому шумi скiльки мрiй

І тонiв скiльки в цiй тишi – тут гарно!

Пер Гiнт: І певна ти в цьому, ламаеш всi мости?

Сольвейга: Потiк, що ним пливу, не вмiе взад плисти.

Пер Гiнт: Моя ти вся! Вiйди в нутро, як панi,

А я пiду набрати в лiсi дров;

Нехай горить, весь час сторожитиму гранi,

До приказiв твоiх стоятиму готов.

(Вiдчиняе дверi. Сольвейга входить у хату. Пер стоiть хвилину спокiйно, нараз вибухае голосним смiхом i радiсно пiдстрибуе)

Царiвно ти моя, вiднайдена, здобута!

Тепер е в мене цiль – новий терем здвигнути.

Бере сокиру i йде. Цiеi самоi митi виринае з корчiв пристаркувата жiнка в подранiй зеленiй намiтцi, за нею йде, спотикаючись, огидний хлопчисько iз фляжкою в руцi.

Жiнка: Здоровi були – Пере Легкодуху!

Пер Гiнт: Це що? Це хто?

Жiнка: Старi, давнi знайомi.

Моя хатина тут при твоiм домi –

Сусiди ми.

Пер Гiнт: І я цього не знав?

Жiнка: Як дiм строiв ти, мiй тодi ж ставав.

Пер Гiнт: (хоче йти)

Спiшусь.

Жiнка: Як завше. Тiльки – як бiжи,

Та я тебе чи сяк, чи так – догоню.

Пер Гiнт: Тут помилка.

Жiнка: Я раз лиш помилялась;

В той день, як ти обiцював менi.

Пер Гiнт: Обiцював? Кому? Якого чорта?

Жiнка: Забув ти вечiр в батьковiй палатi?

Забув?

Пер Гiнт: Хiба ж я мав що пам’ятати?

Коли ж то ми зустрiлися в останне?

Жiнка: Тодi, як ти присяг менi в коханнi!

(До хлопця)

Дай батьковi пива; вiн спрагнений дуже.

Пер Гiнт: Ти п’яна, що батьком мене звеш…

Жiнка: Мiй друже –

По шкурi ти сина свого не пiзнав?

У нього ж криве все таке, як i в тебе.

Пер Гiнт: Мовчи ж бо, помано!

Жiнка: Вертишся, мов в’юн.

Пер Гiнт: Цей чорт довгоногий…

Жiнка: Нiвроку – росте.

Пер Гiнт: Я з вiдьмою мав би кохатися?

.