Пер Ґінт

Оза: Нехай! Та ж пiп усе про те торочить,

Що Бог великi всiм проща грiхи,

Простить i нам цей невеликий злочин…

III. Картина

Галявина перед новозбудованою хатиною в лiсi. Над дверми– оленячi роги. Високий снiг. Вечорiе.

Пер Гiнт стоiть перед дверми, до яких прибивае великий дерев’яний замок.

Пер Гiнт: (смiеться час до часу)

Замок сюди, щоби вiд злобних тролiв

Й лихих людей запертися безпечно;

Замок сюди, щоб жодна вража сила

Моiх порогiв не переступила!

Приходять смерком, стукають, товчуться:

– Вiдкривай! Ми наче думи невгомоннi,

Мов днi хмарнi, мов ночi ми безсоннi!

Влiзаем в постiль, шугаем в огнище,

Крiзь комин iдем, мов змii огненнi;

Гi-гi, Пер Гiнт! Нема такого замка,

Нема запори для думок i змор!

Сольвейга надбiгае з гори на лижах.

Сольвейга: Благословенна праця твоiх рук.

Мене ти кликав – я прийшла.

Здоров був!

Пер Гiнт: Сольвейго! Ти ж це чи не ти? Нi – ти!

Й тобi не лячно пiдiйти до мене?

Сольвейга: Прислав ти вiстку на устах дитини;

І з того часу чула я твiй голос

У шумi вiтру, що будив долини,

В твоеi неньки споминах i снах.

Плили туманнi днi й безсоннi ночi,

А кожна хвиля з думкою про тебе

Життя гiркою трутою сповняла,

А туга радiсть зводила до слiз.

І хоч думок я всiх твоiх не знала,

Та голос твiй мене до тебе нiс.

Пер Гiнт: А батько?

Сольвейга: Батько? Так як свiт широкий,

Немае серця, щоб мене спинило.

Немае бiльше…

Пер Гiнт: Сольвейго, люба, чиста

І це для мене?

Сольвейга: Все для тебе тiльки!

Тепер ти мусиш всiм для мене стати.

(У сльозах)

Найтяжче було з Гельгою прощатись…

Та тяжче ще iз батьком тихим-кротким,

Та тяжче всiх iз ненькою… з усiми!

Пер Гiнт: А знаеш ти про це, моя дитино,

Що я не маю нi кола, нi тину?

Сольвейга: Невже ж була б я з всiм тим розiйшлася

Для скарбiв свiта, з чим душа зрослася?

Пер Гiнт: А знаеш ти, що хай там за горою

Мене хто стрiне, то кiнець зi мною?

Сольвейга: На що слова тут тратить без потреби –

Усе те знаю i прийшла до тебе.

Пер Гiнт: Так геть запори й замки дерев’янi!

Немае мiсця тут брудним думкам,

Коли порiг ти мiй переступила,

Моя хижина замiнилась в храм!

Позволь, царiвно, хай на тебе гляну,

Вгору пiдiйму вибрану, кохану,

Одежi край устами доторкну!

Повiр, не зблуджу по крутих стежках.