До зірок

Не в змозi бiльше стримуватися в присутностi цiеi новоприбулоi публiки, Г’юберт, захлинаючись, почав оповiдати про свою дивовижну пригоду.

– Гадаю, що ця зграя полюе за всiма нами! – вигукнув вiн. – Виходжу я на алею, а там чатують якiсь типи. Один був велетнем iз сивими бакенбардами, але коли вiн побачив мене, то кинувся навтьоки. Чимчикую далi й бачу ще кiлька осiб – iноземцi, либонь. І я пiшов прямо на них, а вони дали драпака. Я спробував iх схопити, але, гадаю, вони добряче перелякалися, бо бiгли швидше, нiж леопард, – навiть я не змiг наздогнати.

Захопленi цiею розповiддю, сам Г’юберт i його батько навiть не помiтили, як раптом густо почервонiли трое слухачiв, якi навiть не звернули увагу на гучний смiх, що пролунав у вiдповiдь на ввiчливу пропозицiю мiсiс Бiссел все-таки влаштувати вечiрку.

– Розкажи про погрози, Г’юберте, – пiдказав мiстер Блер. – Розумiете, Г’юберт отримував листи з погрозами. А вам, хлопцi, погрожували?

– Я отримував, – несподiвано запевнив Безiл. – Приблизно тиждень тому я отримав щось на кшталт загрозливого листа на клаптику паперу.

На мить стурбований погляд мiстера Блера затримався на Безiлi, i його охопила не те щоб пiдозра, а якась невизначена недовiра. Можливо, щось незвичне в бровах Безiла – там досi залишалися клаптики щетини вiд перуки – поедналося в його пiдсвiдомостi з дивними подiями сьогоднiшнього вечора. Вiн спантеличено похитав головою. Потiм його думки заспокоiлися, i вiн зосередився на вiдвазi та вина- хiдливостi.

Тим часом Г’юберт, який вичерпав факти, дедалi бiльше поринав у царину уяви.

– Я й кажу: «Отже, це ти надсилав менi погрози!», i вiн ударив мене лiвою, а я ухилився, i дав йому з правоi. Гадаю, що не схибив, бо вiн заволав i накивав п’ятами! Ти би бачив, Бiлле, – вiн бiгае так швидко, як i ти.

– Кажеш, вiн був велетень? – спитав Безiл, гучно шморгнувши носом.

– Так! На зрiст – як мiй батько.

– Іншi теж були здоровилами?

– Ще б пак! Справжнiсiнькi велетнi! Однак я не надто придивлявся, я просто вигукнув: «Ви, бандитська зграе, забирайтеся звiдси, а то непереливки вам буде!».

– Г’юберт вважае, що то були якiсь iталiйцi, – перебив розповiдь сина мiстер Блер. – Чи не так, Г’юберте?

– Вигляд мали кумедний, заявив хлопець. – Один здоровило точно був схожим на iталiйця.

Мiсiс Бiссел запросила всiх до iдальнi та розпорядилася, щоб принесли пирiг та виноградний сiк для гостей.