До зірок

Імоджен сiла поруч iз Г’юбертом.

– А тепер розкажи спецiально для мене, Г’юберте, – попросила вона, склавши руки i всiм своiм еством виказуючи увагу.

Г’юберт ще раз переповiв свою пригоду. Цього разу за поясом в одного з негiдникiв з’явився нiж, суперечки Г’юберта з розбiйниками стали бiльш тривалими, гучними та уiдливими. Вiн почав погрожувати iм тим, що могло на них чекати, якщо вони не припинять клеiти дурника; шибеники було схопилися за ножi, та передумали i кинулися навтьоки.

Посеред цього монологу з протилежного кiнця столу пролунало дивне пихкання, та коли Імоджен повернула голову в той бiк, Безiл просто сидiв та з янгольським виглядом намазував желе на шматок пирога.

А проте за хвилину звук повторився, i цього разу на його обличчi вона спiймала досить гнiвний вираз.

– Цiкаво, Безiле, а що б зробив ти на мiсцi Г’юберта? – уiдливо поцiкавилася вона. – Б’юсь об заклад, ти б i досi бiг, не зупиняючись!

Безiл заглитнувся шматком пирога – цей iнцидент Бiлл Кампф та Рiплi Бакнер визнали досхочу веселим i розреготалися.

Здавалося, що з приводу найдрiбнiших недомовленостей iхнi смiшки за столом лише частiшали мiрою того, як Г’юберт вiв далi свою розповiдь. Алея тепер буквально кишiла забiяками, а Г’юберт, який боровся з несприятливими обставинами, почав викликати у Імоджен певне роздратування – але вона аж нiяк не могла зiзнатися собi, що ця iсторiя iй просто набридла. Навпаки, щоразу, коли Г’юберт пригадував нову деталь i починав усе спочатку, вона кидала на Безiла ворожий погляд, вiдчуваючи до нього дедалi бiльш глибоку неприязнь.

Коли всi вони перемiстилися до бiблiотеки, Імоджен пiшла до рояля, де i сiла на самотi, а хлопчики скупчилися на канапi поруч з Г’юбертом. На ii прикрiсть, вони очевидно приготувалися слухати його оповiдь до безконечностi. Час вiд часу вони видавали дивнi приглушенi смiшки, але тiльки-но розповiдь починала буксувати, вони вiдразу благали продовження.

– Ну ж бо, Г’юберте, далi! А нагадай, хто з них мiг би позмагатися зi швидкiстю Бiлла Кампфа?

Вона навiть зрадiла, коли через пiв години всi пiдвелися, щоб пiти.

– Химерна iсторiя вiд початку й до кiнця, – протягнув мiстер Блер. – Не подобаеться менi все це. Завтра попрошу, щоби прислали слiдчого, нехай розбереться. Чого вони хотiли вiд Г’юберта? Що збиралися з ним зробити?

Нiхто не висловив жодних припущень. Навiть Г’юберт промовчав, з побожним жахом задумавшись про свою можливу долю.