Про життя

Вони були давно знайомi, не раз одне одного виручали – чому б не допомогти? Тим бiльше, Роман був дуже хорошою людиною, от тiльки горiлка перетворювала його на когось, дiаметрально протилежного тому, ким вiн був насправдi. А випивав Роман останнiм часом частенько.

– Точно – Леська! – Роман примружив очi, щоб краще розгледiти жiнку. Вона зупинилась, привiталась з якимось чоловiком, весело засмiялась у вiдповiдь на його жарт чи комплiмент.

– Ти диви, як вирядилась – декольте на дванадцять персон.

Ще й либиться, як… не знаю хто – прошипiв Роман, – це ж кому, цiкаво, вона, окрiм мене, свiй п'ятий розмiр показувати зiбралась? Ах ти, лярвочка!

– Можна подумати, вона тобi щось колись показувала! – пирхнув Ярик, – обламайся, начальник!

Роман зло на нього зиркнув, раптом пiдхопився i побiг до Лесi, схопив за руку, притягнув у те мiсце, закрите вiд людських очей розлогою вербою, де вони з Яриком пили.

– От скажи менi, Лесько, – причепився вiн до жiнки, – ти на хрена пофарбувалась в рудий колiр? Знаеш, хто фарбуеться в руде? – вiн притулився до Лесi i у вухо прошепотiв, – бл…дi, ось хто.

Ти шо, Лесько, б…дь?

Жiнка здивовано поглянула на Романа. Ранiш вiн не дозволяв собi таких випадiв. Чи може вона ще нiколи не бачила його таким п'янючим?

Вона мовчки дивилась на Романа, не знаючи, що сказати.

– І не дивись на мене так! – раптом заволав вiн, – ти, вiдьмачка! І очi у тебе вiдьомськi, зроду вiку нi в кого таких не бачив! І все одно ти – б…дь.

От скажи менi, як на духу: скiльки в тебе коханцiв?

– Нiкого в мене нема, – чiтко вимовляючи кожне слово, сказала Леся.

– Брешеш! Щоб у такоi баби як ти, не було коханця? Брешеш! От зiзнайся – i дитина в тебе не вiд чоловiка? Вiн проти тебе нiхто, розумiеш? Нагуляла десь, а потiм бiдного Толiка знайшла i на тобi, тату, синочка чужого в подарунок.

– Ти п'яний придурок, – прошипiла Леся, – дитина у мене вiд чоловiка i я не шляюсь, на вiдмiну вiд декого, нi з ким ночами.

Вiдпусти!

Але Роман i не думав ii вiдпускати.

– А сюди чого тиняешся, га? Що ти все пижишся, шукаеш когось? Зиркаеш отими своiми вiдьомськими очиськами на всi боки? Нового коханця шукаеш? Чоловiку кажеш, що до подружок, а сама у пошуки i мандри? Так? А я тебе прикриваю. Аякже, дядя Рома добрий!

– Сюди я iжджу, щоб допомогти тобi, придурку. Бачу, що тобi непереливки. Життя он як прикрутило – горiлку хлищеш, мов слiпа коняка воду.