Діви ночі

Цим вiн скидаеться на вуличного регулювальника. Пiсля такого жесту, який вказуе напрям руху для грошовитого клiента, повii зводять голови i насторожено проводжають поглядами кожного з них. Ось два грузини вже щось нашiптують швейцаровi, i той, кивнувши, показуе рукою на наш столик.

– Увага, – шепоче Єлена i пригублюе шампанське.

У нас на столi крiм пляшки шампанського i тарiлочки з цукерками бiльше нiчого нема. Я цмулю шампан i намагаюся не дивитися на грузинiв. У цю мить почуваюся такою ж повiею, як i моi новi подруги.

Дурна фраза з дурного анекдоту починае мигтiти в мозку: «Ох, не могу – сiчас отдамся». Вiдчуваю, як тихо-тихенько опускаюся на дно i стаю там своiм чуваком, а дно – моею стихiею. Я – грек, альфонс i блудник.

Грузин: Извинит. Ки вам можьно?

Єлена: Мiса арахi.

Марiанна: Есi ясу… ясу…

Коста: Да, да… пожалюйста… ясу…

Грузини сiдають якось дуже обережно, наче iх попередили, що крiсла зроблено з чеського скла. Обом пiд сорок. Здоровi хлопи. Такий як трiпне, думаю собi, не знати де опинишся.

Якусь мить пануе мовчанка. Ми трое вдаемо повну байдужiсть. Дiвчата курять, я попиваю вино. Грузини повiльно дозрiвають. Нарештi один засвiчуе золото зубiв:

– Ви iностранец, да? Ілi местний?

– Наверно местний, – додае другий.

– Ми – греки, – пояснюю калiченою росiйською мовою. – Ми вчимося у Львовi.

– О, греки! – захоплено вигукують грузини. – А ми – Колхида, да? Помниш? Язон, Медея, Аргос? Залатой руно?! А? Помниш? Адисей, да?

– Ясу! – скрикую я, наче зустрiв по довгих мандрах рiдного брата, i ми кидаемося одне одному в обiйми.

 – Ясу! Колхiда!

– Вашь – Язон, нашь – залатой руно, да?

– Ясу! – знову тiшуся я i тисну обом руки.

– Куда девал залатой руно, а? Ето типер валута, да? А ти забрал, ничего не дал!

Пiсля цього вiдбулося знайомство. Грузинiв звали Теймураз i Отар. Вони дуже швидко вияснили для себе суттевий факт, що я – брат Марiанни, а Єлена не моя дiвчина. Тобто обидвi гречанки були вiльнi. Це дуже втiшило грузинiв, i вони, закликавши офiцiанта, вкрили стiл наiдками та напоями.

Далi вже все йшло як по маслу. Грав оркестр, грузини танцювали з чарiвними гречанками, делiкатно розставляючи сiтi i заманюючи в них «невинних пташат», хоч насправдi самi вже були в сiтях вiд тiеi самоi хвилини, як переступили порiг цього ресторану. Гречанки належали до майстринь своеi справи i «знiмалися» дуже повiльно, вiдступаючи з кожним танцем лише незначну частину територii.