По той бік раю

Коли вони сiли в машину, йому довелось блискавично впорснути порцiю дипломатii у божевiльний план, який щойно зародився в його головi. Базувався вiн на «десь хтось сказав» i «хтось переказав» у танцювальнiй школi, що вiн «страшенно привабливий i чимось схожий на англiйця».

– Майро, – сказав вiн, понижуючи голос i ретельно добираючи слова, – тисячу разiв вибач. Чи зможеш ти коли-небудь пробачити мене?

Вона спiдлоба поглянула на нього, його сповненi рiшучостi зеленi очi, його губи для неi, тринадцятилiтньоi поцiновувачки модних журналiв, були квiнтесенцiею романтики.

– Гадаю… так, звичайно…

Вiн знову подивився на неi, потiм опустив очi зi своiми густими вiями.

– Я жахливий… – iз сумом сказав вiн, – я не такий, як усi. Не знаю, чому я роблю стiльки дурниць. Напевно, тому, що менi якось усе збайдужiло… – Вiн додав вiдчужено: – Знаеш, я багато палю. У мене серце курця!..

Майрина уява намалювала нiчний тютюновий дебош, блiдого Еморi, вiн похитувався вiд отруених нiкотином легень.

– О, Еморi, навiщо? Це дуже шкiдливо!

– Менi байдуже… – продовжував вiн похмуро, – у мене вже звичка. Знаеш, я робив багато такого, що якби моя сiм’я взнала… – вiн дав ii уявi можливiсть домалювати страхiтливi картини. – Знаеш, я був у кабаре минулого тижня…

Майра була у захватi. Вiн сумно пiдняв на неi своi зеленi очi.

– У всьому мiстi ти одна менi подобаешся найбiльше з-помiж усiх дiвчат.

Майра не була впевнена у правдивостi почутого, але це звучало так стильно, хоча i доволi зухвало.

На вулицю спадали сутiнки. Коли лiмузин раптово завернув, ii штовхнуло до нього, i вони доторкнулись руками.

– Тобi не слiд курити, Еморi… – прошепотiла вона. – Хiба ти цього не розумiеш?

Вiн заперечливо хитнув головою.

– Усiм байдуже…

Майра мить вагалась.

– Але менi не байдуже…

Щось сколихнулось всерединi Еморi.

– Не може бути! Ти ж закохана у Фроггi Паркера! Адже всi про це знають.

Запанувала тиша, Еморi радiв. Було щось чарiвливе в Майрi, що куталась вiд тьмяного прохолодного повiтря тут, у затишку салону. Вона була мов маленький клубочок, загорнений у хутро, iз пасмами золотавого волосся, що кучерями вибивалося з-пiд шапочки.

– Але ж я теж закоханий… – Вiн зупинився, почувши вдалинi звук молодечого смiху.