По той бік раю

Еморi зайшов до середини, сам зняв шапку i пальто. Вiн був трохи вражений, не почувши радiсного вигуку iз сусiдньоi кiмнати, i зробив висновок, що зустрiч, мабуть, доволi формальна (вiн це схвалив, як схвалив i дворецького).

– Але мiс Майра… – сказав вiн.

На його подив, дворецький зухвало вишкiрився.

– Ну… – процiдив той. (Вiн не здогадувався, що акцент кокнi повнiстю руйнуе ефект вiд його зовнiшнього вигляду.) Еморi холодно змiряв його поглядом. – Власне, – продовжував дворецький, голос його раптово пiдвищився, – вона зараз сама.

Еморi вiдiбрало мову вiд раптового переляку.

– Що?

– Вона очiкувала Еморi Блейна. Себто вас, мабуть? Їi матiнка сказала, що коли ви приiдете до п’ятоi тридцять, вам обом доведеться доганяти iх на «паккардi».

Вiдчай Еморi досягнув апогею, коли з’явилась Майра, закутана по самi вуха в хутряне манто. Обличчя ii було вiдверто невдоволене, i вона заледве зберiгала люб’язну iнтонацiю.

– Привiт, Еморi.

– Привiт, Майро… – вiн пояснив, як йому прикро.

– Але ж ти врештi-решт приiхав?

– Так, дозволь пояснити. Ти, мабуть, не чула про автокатастрофу? – почав вiн свою оповiдь.

Очi Майри округлились.

– А хто там був?

– Ну, дядько, тiтка i я, – продовжував вiн iз вiдчаем.

– І хтось загинув?

Еморi витримав паузу i ствердно кивнув.

– Невже твiй дядько? – вигукнула вона.

– Нi… лише кiнь, – сiрий такий…

Тут дворецький не витримав i захихотiв.

– Мабуть, у коня заглух мотор… – припустив в’iдливо вiн (Еморi, зцiпивши зуби, готовий був послати його на шибеницю).

– Гаразд, iдьмо вже, – сказала Майра холодно. – Розумiеш, Еморi, сани були замовленi на п’яту, i всi зiбрались тут, отже ми не могли чекати.

– Але ж я не мiг нiчого вдiяти!

– І мама наказала почекати до пiв на шосту. Ми iх доженемо по дорозi до клубу Мiнегага.

Залишки витримки покинули Еморi. Вiн уявив всю веселу компанiю на санях iз дзвiночками на заснiжених вулицях, за тим появу лiмузина, його скандальний вихiд iз Майрою, докiрливi погляди багатьох очей, його вибачливе бурмотiння – на цей раз справжне.

– Але, Майро… Ти впевнена, що ми перехопимо iх по дорозi до приiзду в клуб? – Вiн усе ще плекав примарну надiю, що вони зможуть непомiтно пройти до клубу Мiнегага i зустрiти компанiю так, нiби вони давно вже на мiсцi i затишно примостились бiля вогню (таким чином вiн би вiдновив свою репутацiю).

– Авжеж, звичайно, ми доженемо iх. Тiльки поквапся.

Еморi зсудомило живiт.