По той бік раю

І на превелику втiху класу, мiстер Рiрдон, який колись провiв кiлька тижнiв у Парижi, мстився, як мiг, заганяючи Еморi вiдмiнюванням дiеслiв кожного разу, коли той вiдкривав книгу. Іншого разу Еморi вiдзначився на уроцi iсторii, i результат був просто катастрофiчний, оскiльки в класi були тiльки його хлопцi-однолiтки. Весь наступний тиждень вони глузували над його вимовою, кривляючись один до одного: «Е-е-е-е, я вважаю, американська революцiя була головним чином справою середнього класу» або: «Вашингтон походив iз дуже хорошоi сiм’i… е-е-е-е, з доволi хорошоi сiм’i, я так гадаю».

Його найбiльшим ганджем був спорт, але як тiльки вiн зрозумiв, що це – мiрило впливу i популярностi у школi, вiн почав затято i вперто тренуватись, щоб досягнути успiху в зимових видах спорту. І хоча його гомiлки болiли, а ноги постiйно пiдвертались, вiн мужньо продовжував накручувати кола на ковзанах на льодовiй аренi Лорелей кожного дня пiсля обiду в очiкуваннi моменту, коли вiн зможе тримати ключку так, щоб вона не заплутувалась якимось незрозумiлим чином мiж його ковзанами.

Запрошення на вечiрку панянки Сен-Клер валялось весь ранок у кишенi його пальта, де прилипло до сiруватих недоiдкiв горiховоi карамелi. По обiдi вiн зiтхаючи витягнув його на свiт божий i пiсля коротких роздумiв та попереднього начерку на обкладинцi «Латини для першого курсу» Коллара i Денiела надряпав вiдповiдь:

«Моя люба мiс Сен-Клер!

Ваше люб’язне запрошення на вечiр, що вiдбудеться наступного четверга, стало надзвичайно радiсною звiсткою сьогоднi зранку.

Я буду надзвичайно ощасливлений зустрiччю з Вами увечерi наступного четверга.

    Щиро Ваш,

    Еморi Блейн».

Отже, у четвер вiн замислено брiв вичищеним до ковзкого тротуаром i пiдiйшов до Майриного будинку рiвно пiв на шосту (затримка, яку його мати схвалила б). Вiн чекав на ганку iз меланхолiйно приплющеними очима i детально обмiрковував свiй прихiд: вiн неквапно перетне кiмнату i звернеться до мiсiс Сен-Клер iз ретельно виваженою iнтонацiею:

«Люба мiсiс Сен-Клер, менi украй прикро через запiзнення.

Але моя гувернантка (вiн затнувся, усвiдомлюючи, що це непереконливо), але ми з дядьком мали важливу зустрiч. Знаете, я познайомився з вашою чарiвною донькою у школi танцю».

Потiм вiн буде потискати усiм руки, легко вклонятиметься на iноземний манер ошатним маленьким панночкам, кивне хлопцям, якi будуть стояти осторонь невеликими групками.

Дворецький (один iз трьох в Мiннеаполiсi), недбало вклонившись, вiдчинив дверi.