Вiрменська Читанка

– А то така вже звичка, не до шмиги йому слуги. Якось i я спитав, а вiн на те: "Що з отих слуг? Менi й так увесь свiт годить-прислуговуе."

– А чого ж це шаблi доброi не мае? Таку iржаву залiзяку почепив при боцi.

– В тiм-то й рiч, що отим шматком iржавим шварконе i – юрбу на шмаття: дрiбнiше, нiж шаблюкою. Бо з тою, бач, i простий герой зумiе.

І задуренi люди встають, за здоров?я Назара-Смiливого п?ють. З по-мiж них розумник виходить, звертаеться до Назара з промовою.

– Ми,– каже,– давно чули про славу твою велику, прагли також й вид уздрiти, аж ось i дочекалися – тут ти, з нами.

Назар стогне, рукою одмахуеться.

Присутнi значуще перезираються, пiдкивують; знаемо, мовляв, як стогiн цей i помах розумiти треба.

Там ще й спiвець знайшовся, миттю пiсню склав, проспiвав:

Сповнив щастям ти нам зiр,

Беркут дужий наших гiр,

Свiту гордiсть i кумiр,

Назар-Смiливий: сила й мiць!

Раз лупонеш – юрма з копиць.

Скривджених ти захисник,

Вибавитель вiд мук злих,

Од неправих рятiвник,

Назар-Смiливий: сила й мiць!

Раз лупонеш – юрма з копиць.

Прапор твiй нас надихае,

Шабля пломениста сяе,

Кiнь, мов блискавка, гасае,

Назар-Смiливий: сила й мiць!

Раз лупонеш – юрма з копиць.

І хмельнi весiльчани, як порозходились, то рознесли по всiх-усюдах, що iде Назар-Смiливий: сила й мiць! Раз лупоне – юрма з копиць.

У всiх тiлькi й розмов, що про геройства його дивовижнi, грiзний вигляд його розписують й усiм новонародженим iм?я дають – Назар.

* * *

Із весiлля подавсь Назар далi, iхав-iхав, тай заiхав на поле зелене.

На зеленiм на цiм полi коня пастися пускае, прапорця втикае, у його затiнку спати лягае.

А там, бач, жили сiм братiв-великанiв—сiм розбiйникiв— у замку на горi , що поруч височiла, i скiльки довкiл око сягае вони своiм вважали.

Великани тай помiтили, що хтось там на поле iх припхався, з коня злiз. Дивом вони здивувалися: то ж яке серце й скiльки життiв мусить буть в того зухвальця: мало – на поле iх заiхав, так ще й коня пускае!

А в кожного з тих великанiв палиця була о двадцять п'ять пудiв.

Дiсталися, i що ж бачать? Кiнь траву собi хрумкае, чоловiк якийсь розлiгся-спить, у головах прапорець стирчить, писане на прапорцi вiстить:

Назар-Смiливий: сила й мiць!

Раз лупоне – юрма з копиць!

Вай, то це ж Назар-Смiливий!.. Лобуряки й пальцi собi поприкусували, де стояли – прикiпили.