Безодня Маракота

Весь ранок я провiв, зачинившись у своiй лабораторii, продовжуючи напружено працювати над дослiдженням алотропних[5 - Алотропiя – явище утворення елементом двох або кiлькох простих речовин.] форм вуглецю та сiрки. Коли я зайшов опiвднi до iдальнi, щоб попоiсти, то побачив, що вона сидить бiля столу з голкою та ниткою й упорядковуе свiй висхлий одяг. Я був обурений ii присутнiстю, але не мiг, певна рiч, витурити ii на берег, щоб вона влаштовувалася там, як iй до вподоби. Незабаром дiвчина дала менi нагоду познайомитися зi ще однiею рисою ii характеру.

Вказавши на себе, а потiм на мiсце кораблетрощi, юнка пiдняла палець, питаючи, як я збагнув, чи вона едина врятувалася iз затонулого корабля. Я ствердно кивнув. Вона зустрiла цю вiдповiдь виявом бурхливих радощiв, схопилася з ослiнчика, пiдняла над головою сукню, яку зашивала, i, махаючи нею в такт своiм рухам, легко, як пiр’iнка, взялася гарцювати по кiмнатi, а потiм через вiдчиненi дверi випурхнула з будинку. Кружляючи, юнка наспiвувала своiм тоненьким голосочком якусь грубувату, дику пiсню, що виказувала радiсть.

Я iй гукнув:

– Ходи-но сюди, бiсеня таке, ходи сюди i замовкни!

Але дiвчина продовжувала танцювати. Потiм вона пiдбiгла до мене i поцiлувала в руку, перш нiж я встиг вiдсмикнути ii. Пiд час обiду, побачивши на столi олiвець, юнка схопила його, написала на клаптику паперу два слова: «Софiя Рамузiна» i показала на себе на знак того, що це ii iм’я. Панночка передала олiвець менi, далебi, чекаючи, що я виявлю таку ж товариськiсть, але я просто поклав його до кишенi, показуючи тим самим, що не бажаю мати з нею нiчого спiльного.

З цього моменту я став шкодувати про свою легковажнiсть i поспiшнiсть, з якою врятував цю жiнку. Яке менi дiло до того, буде вона жити, чи помре? Я ж не якийсь палкий юнак, аби здiйснювати такi подвиги. Менi доводиться терпiти в будинку Медж, але вона стара та потворна, i на неi можна не звертати уваги. А iстота, врятована мною, молода та життерадiсна, i створена для того, щоб вiдволiкати людину вiд серйозних справ.

Куди б менi ii вiдправити i що з нею робити? Якщо повiдомлю про неi до Вiку, то сюди припхаються чиновники, почнуть усюди нишпорити, виглядати, ставити запитання, а менi не до вподоби навiть думка про це. Нi, краще вже терпiти ii присутнiсть.

Незабаром з’ясувалося, що мене пiдстерiгали новi неприемностi. Справдi, годi й шукати в цьому свiтi мiсця, де б тебе не турбували представники невгамовноi людськоi раси, до якоi належу й я.