Безодня Маракота

З будинку пролунав пронизливий лемент, а коли я пiдiйшов ближче, то почув бас чоловiка, котрий щось жваво та гучно промовляв. Зазирнувши в дверi, я побачив, що дiвчина, Софiя Рамузiна, скорчившись, сидить у кутку, ii обернене набiк обличчя й уся постава виказували страх та огиду. Чоловiк тремтiв вiд хвилювання i виблискував чорними очима, про щось палко ii благав. Коли я увiйшов, жевжик зробив крок до дiвчини, але вона ще далi забилася в куток, зойкнувши, як кролик, якого схопила за горлянку ласиця.

– Гей! – загарчав я, вiдтягуючи вiд юнки чоловiка. – Ну, i галас ви тут здiйняли! Що вам тут треба? Чи не вирiшили ви, що тут заiзд або корчма?

– Ох, пане, – сказав вiн, – прошу дарувати менi. Ця жiнка – моя дружина, й я вже було вирiшив, що вона потонула. Ви повернули менi життя.

– Хто ви такий? – брутально поцiкавився я.

– Я з Архангельська, – просто вiдповiв вiн, – росiянин.

– Яке ваше прiзвище?

– Органьов.

– Органьов! А ii зовуть Софiя Рамузiна.

Вона не ваша дружина, бо не мае обручки.

– Ми чоловiк i дружина перед Богом, – урочисто заявив жевжик, глипнувши вгору. – Ми пов’язанi мiцнiшими путами, нiж земнi.

Поки вiн це торочив, дiвчина сховалася за мене i, схопивши мою руку, стиснула ii, нiби благаючи про захист.

– Вiддайте менi мою дружину, сер, – продовжував прибулець. – Дозвольте менi забрати ii звiдси.

– Послухайте, ви, як вас там звати, – суворо вiдрубав я. – Менi ця дiвчина не потрiбна, й я каюся, що врятував ii.

Дуже шкодую, що взагалi ii побачив. Якби вона загинула, я б не засмутився. Але я не згоден вiддати ii вам, бо вона, мабуть, боiться i ненавидить вас. Тому негайно забирайтеся звiдси i дайте менi спокiй. Сподiваюся, що нiколи бiльше вас не побачу.

– Ви не хочете вiддати ii менi? – хрипко спитав вiн.

– Скорiше ви потрапите в пекло, нiж я зроблю це! – вiдказав я.

– Ну, а що якщо я вiзьму ii силою? – вигукнув чоловiк, i його кругле обличчя потемнiло ще дужче.

Кров раптово вдарила менi в голову, й я схопив полiно, що лежало бiля камiна.

– Забирайтеся, – тихо сказав я. – Швидко. Інакше розтрощу вам довбешку.

Спершу вiн нерiшуче зиркав на мене, потiм обернувся i вибiг iз обiйстя. Але за хвилину повернувся та зупинився бiля порога, споглядаючи на нас.

– Зважте, що ви робите, – кинув вiн. – Ця жiнка моя, i я вiзьму ii. А якщо справа дiйде до бiйки, то росiянин не поступиться шотландцевi.