Безодня Маракота

Небавом я переконався, що ii пiдозри цiлком обгрунтованi i що чоловiк iз Архангельська все ще ховаеться по сусiдству вiд нас. Якось уночi я довго не мiг заснути. Пiднявся та визирнув у вiкно. Погода була доволi похмура, й я ледь розрiзняв обриси морського берега та мого човна, що лежав на ньому. Аж ось моi очi призвичаiлись до темряви, й я помiтив на пiску, якраз навпроти дверей, якусь темну пляму, хоча минулоi ночi там нiчого не було. Поки стояв бiля вiкна мансарди та вдивлявся в темряву, марно намагаючись визначити, що б це могло бути, величезна шеренга хмар, що приховували мiсяць, повiльно розiйшлася, i потiк холодного ясного свiтла залив затоку та довгу смугу пустельного берега.

І тiеi ж митi я побачив, хто волочиться по ночах бiля мого будинку. Це був росiянин. Вiн сидiв на пiску, за дивним монгольським звичаем пiдiбгавши пiд себе ноги, немов якась гiгантська жаба, i спрямувавши погляд, мабуть, на вiкно тiеi кiмнати, де спали дiвчина й економка. Свiтло впало на його пiдняте догори яструбине обличчя, й я знову побачив шляхетнi риси, глибоку складку на чолi та бороду, що стирчить, – однозначнi ознаки експансивноi натури.

Першоi митi у мене з’явилося бажання застрелити його, як браконьера, але поки я розглядав зайду, мое обурення змiнилося жалем i презирством. «Нещасний телепень! – подумав я. – Ти безстрашно зазирав смертi у вiчi, а тепер усi твоi думки та жадання спрямованi на якусь дiвчину, котра ненавидить та уникае тебе. Тисячi жiнок були б у захватi вiд тебе, захопленi в полон твоiм смаглявим обличчям i могутньою, красивою статурою, а ти хочеш взаемностi саме тiеi, яка не бажае мати з тобою нiчого спiльного?» Лежачи в лiжку, я ще довго насмiхався над ним.

Адже знав, що мiй будинок замкнений на мiцнi замки та засуви. Мене дуже мало цiкавило, де проведе нiч цей дивний жевжик, бiля мого порога, чи за сотню миль звiдси, адже все одно до ранку його тут не буде. І справдi, вранцi, коли я прокинувся та вийшов iз оселi, його й слiду не було, i чоловiк не залишив жодних ознак свого нiчного вiзиту.

Однак незабаром я знову його побачив. Одного ранку, коли у мене болiла голова, позаяк провiв багато часу, схилившись над столом, а напередоднi ввечерi надихався парiв одного отруйного препарату, я вирушив поплавати на човнi. Пропливши кiлька миль уздовж берега, я вiдчув спрагу та висадився там, де, як я знав, у море впадав потiчок iз прiсною водою.