Безодня Маракота

Цей струмок протiкав через мiй маеток, але його гирло, бiля якого я опинився того дня, розташувалося за його межами. Я вiдчув певний неспокiй, коли, вгамувавши в струмку спрагу i зiп’явшись на ноги, опинився вiч-на-вiч iз росiянином. Зараз я був таким самим браконьером, як i вiн, i з першого ж погляду второпав, що вiн це знае.

– Я хотiв би сказати вам кiлька слiв, – похмуро промовив чоловiк.

– У такому разi покваптесь! – вiдповiв я, зирнувши на годинник. – У мене немае часу на балаканину.

– На балаканину? – розсердився вiн. – Що ви за дивний народ, шотландцi! У вас сувора зовнiшнiсть i брутальна мова, але така ж зовнiшнiсть i мова й у тих добрих рибалок, котрi прихистили мене. І все ж я не сумнiваюся, що вони хорошi люди. Впевнений, що й ви також добра та порядна людина, незважаючи на все ваше свавiлля.

– Дiдько би вас забрав iз вашими теревенями! – заволав я. – Кажiть хутчiй, що треба, i ступайте своею дорогою. Менi навiть дивитися на вас гидко.

– Ну, як менi вас розчулити? – вигукнув чоловiк. – Може, ось так… – i вiн витягнув iз внутрiшньоi кишенi своеi вельветовоi куртки грецький хрестик. – Погляньте сюди. Нехай наша вiра вiдрiзняеться вiд вашоi своiми ритуалами, але коли ми дивимося на цю емблему, у нас мають виникати якiсь загальнi думки та почуття.

– Я не зовсiм у цьому впевнений, – завагався я.

Росiянин у задумi глипнув на мене.

– Ви дуже дивний чоловiк, – нарештi промовив вiн, – нiяк вас не збагну.

Ви стоiте мiж мною та Софiею, а це небезпечна позицiя, сер. І поки ще не пiзно, затямте, що так не мае бути! Якби ви тiльки знали, яких зусиль менi вартувало вивезти цю жiнку, як я ризикував своiм життям, як занапастив свою душу! Ви – лише маленька завада на моему шляху порiвняно з тими, якi менi довелося здолати, адже я можу прибрати вас зi своеi дороги ударом ножа або каменюки. Але бережи мене, Боже, вiд цього, – дико заверещав вiн.  – Як низько я впав… занадто низько… Все що завгодно, лише не це.

– Ви б краще повернулися на свою батькiвщину, – зауважив я, – нiж вештатися тут серед цих пiщаних пагорбiв i порушувати мiй спокiй. Коли пересвiдчуся, що ви звiдси поiхали, то передам цю дiвчину пiд захист росiйського консула в Единбурзi. Доти буду боронити ii сам, i нi ви, нi жоден московит не вiдiйме ii у мене.

– Чому ж ви хочете розлучити мене з Софiею? – спитав вiн.