Безодня Маракота

Це звернення такого молодого студента викликало у присутнiх неабияке здивування, дехто навiть мало не вважав його зухвалим, вирiшивши, що цей юнак дозволяе собi занадто багато, надаючи своiй персонi такого великого значення. Втiм, бiльшiсть побачила в ньому перспективного молодого вченого, i за дверима зали було зроблено не одне порiвняння мiж гiдною поведiнкою студента та неймовiрною несерйознiстю професора, котрий весь цей час продовжував весело душитися вiд смiху в кутку, судячи з усього, зовсiм не засмучений провалом експерименту.

І все ж, хоч усi цi вченi розходилися з лекцiйноi зали, вважаючи, що не побачили нiчого вартого уваги, насправдi прямо на iхнiх очах сталася одна з найнеймовiрнiших i вражаючих подiй за всю iсторiю свiту. Теорiя професора фон Баумгартена виправдалася вповнi. І його душа, i душа юного Фрiца фон Хартманна справдi на якийсь час покинули своi тiла. Але сталося дивне та непередбачене ускладнення. Повертаючись, душа Фрiца увiйшла у тiло Алексиса фон Баумгартена, а душа Алексиса фон Баумгартена вселилася в тiло Фрiца фон Хартманна.

Звiдси й нестриманiсть i сваволя серйозного професора, звiдси ж i настiльки вагомi та солiднi слова безтурботного студента. Подiя сталася небуденна, але нiхто про це не здогадувався, а найменше самi ii учасники.

Тiло професора, несподiвано вiдчувши сильну сухiсть у горлi, вирушило на вулицю, все ще смiючись над невдалим результатом експерименту. Свiдомiсть Фрiца, яка сидiла в ньому, була бiльше зайнята думками про наречену, котра дiсталася йому такою легкою цiною.

Першим його бажанням було кинутися до неi додому та побачити кохану, проте, подумавши, чоловiк дiйшов висновку, що буде краще наразi не робити цього, а дочекатися, коли панi Баумгартен iз укладеною угодою ознайомить ii чоловiк. Тому вiн подався до «Зеленого чоловiчка», пивничку, де любили збиратися найвiдчайдушнiшi студенти, i, розмахуючи цiпком, вдерся до маленькоi зали, де сидiли Шпiгель, Мюллер i ще з пiвдюжини товаришiв по чарцi.

– Ха-ха! Друзi! – залементував вiн iз порога. – Я знав, що знайду вас тут. Сьогоднi п’ють усi! Замовляйте, що бажаете, бо я пригощаю!

Якби сам зелений чоловiчок, зображений на вивiсцi цього вiдомого закладу, увiйшов до зали та замовив пляшку вина, студенти i тодi не здивувалися б бiльше, нiж вони отетерiли при такiй несподiванiй появi iхнього поважного професора.