Долина страху

– Це виразний натяк! – вигукнув Голмс. – Ви, Ватсоне, виявляете несподiвану жилку глузливого гумору. Вас краще остерiгатися! Утiм, назвавши Морiартi злочинцем, ви й самi схибили. Як не дивно, з точки зору закону це – наклеп. Один iз найбiльших зловмисникiв, органiзатор чи не всiх злочинiв – ось хто насправдi цей чоловiк. Але вiн настiльки невразливий, настiльки вищий за всi пiдозри, що за цi вашi слова мiг би позиватися на вас до суду за необгрунтоване звинувачення. Хiба не вiн прославлений автор «Руху астероiдiв», книги, яка торкаеться таких висот чистоi математики, що, кажуть, не знайшлося нiкого, хто спромiгся б написати про неi критичний вiдгук? Чи можна безкарно брехати про таку людину? Вiн генiй, Ватсоне! Але прийде й наша черга трiумфувати!

– Як би менi хотiлося це побачити! – вигукнув я.

– Але ви згадали Порлока…

– Ах, звiсно… Так от, цей так званий Порлок – лише одна з ланок у довгому ланцюжку, який створив цей незвичайний чоловiк. І ланка доволi другорядна. Бiльше того: ланка, що дала трiщину.

У цьому й криеться надзвичайна важливiсть Порлока для нас. Його частково спонукае совiсть, яка прокинулася в його душi, але головним чином чеки на десять фунтiв, якi я йому посилав, коли вiн двiчi постачав мене цiнною iнформацiею. Настiльки цiнною, що вона допомогла запобiгти злочину. Якщо ми знайдемо ключ до шифру, то не сумнiваюся, що цей лист виявиться повiдомленням такого ж штибу.

Голмс розпрямив листа й поклав його на стiл. Я схилився над ним i почав розглядати загадкове послання.

На аркушi паперу було написано таке:

534 Р2 13 127 36 31 4 17 21 45 Дуглас 109 293 5 37 Бiрлстоун. 26 Бiрлстоун 9 18 171

– Що про це думаете, Голмсе?

– Либонь, це намiр повiдомити якусь таемну iнформацiю.

– Але якщо немае ключа, яка користь вiд шифрованого послання?

– Зараз – жодноi.

– А чому кажете: «зараз»?

– Бо чимало шифрiв я можу прочитати з такою ж легкiстю, як акростих за першими лiтерами кожного рядка. Такi нескладнi завдання лише розважають. Але тут – iнша рiч.

Ясно, що це посилання на слова, якi можна знайти на сторiнцi якоiсь книжки. Однак я безсилий, поки не дiзнаюся ii назву.

– А що можуть означати слова «Дуглас» i «Бiрлстоун»?

– Либонь, цих слiв немае на потрiбнiй сторiнцi.

– Чому ж не вказана назва книжки?

– Любий Ватсоне, вашi розум i кмiтливiсть, що справляють стiльки радощiв вашому покiрному слузi, мали б вам пiдказати, що не варто посилати зашифрований лист i ключ до шифру в одному й тому ж конвертi.