Долина страху

Це доводить, що на нього напали не одразу пiсля того, як чоловiк увiйшов до кiмнати. Коли з’явився мiстер Беркер, горiшне свiтло було, але свiчку загасили. Із цих припущень я спробую вiдтворити сцену вбивства. Мiстер Дуглас входить у кiмнату, запалюе свiчку. З-за гардини з’являеться невiдома особа, озброена рушницею. Вимагае обручку – хтозна, навiщо, але це, мабуть, було так. Мiстер Дуглас вiддае. Тодi – з холодним серцем або в запалi боротьби – Дуглас хапае молоток, знайдений на килимi. Зловмисник стрiляе в нього, потiм кидае рушницю, а також цю дивну картку «Д.

В. 341» i втiкае через вiкно, спускаеться в рiв якраз у ту мить, коли Беркер виявляе злочин. Як вважаете, мiстере Голмс?

– Цiкаво, тiльки не зовсiм правильно.

– Це було б дуже цiкавим, якби не було таким безглуздим, – втрутився Мак-Дональд. – Злочинець, котрий стояв за портьерою, ким би вiн там не був, мабуть, мiг би сказати вам, що вбивство скоiв iншим чином. Справдi, на що вiн розраховував, сам вiдрiзаючи собi шлях до вiдступу? Про що думав, стрiляючи з мисливськоi рушницi, коли тиша була для нього единим рятiвним шансом? Будь ласка, мiстере Голмс, може, ви нам це поясните, якщо вважаете теорiю мiстера Мейсона переконливою?

Упродовж усiеi розмови Голмс просидiв майже мовчки, не пропустивши жодного сказаного слова й лише зрiдка уважно оглядаючись навсiбiч.

– Потрiбно зiбрати бiльше фактiв, аби зробити остаточнi висновки, мiстере Мак, – нарештi сказав вiн, опускаючись на колiна перед трупом. – Можна викликати дворецького на хвильку?.

. Так… Емсе, кажете, що ви часто бачили цей дивний знак на руцi мiстера Дугласа: випалений трикутник посерединi кола?

– Звiсно, сер.

– Ви нiколи не чули якихось пояснень iз цього приводу?

– Нiколи.

– Це, без сумнiву, тавро. Так… Емсе, а ось маленький шматочок пластиру в кутку рота мiстера Дугласа. Ви його помiтили?

– Авжеж, сер. Учора вранцi вiн порiзався, коли голився.

– А траплялося йому ранiше порiзатися при голiннi?

– Не так давно, сер…

– Так-так! Це може бути випадковим збiгом або проявом певноi нервовостi, що свiдчить про те, що вiн мав пiдстави чогось остерiгатися.

Ви не помiтили вчора чогось незвичайного в його поведiнцi, Емсе?

– Менi здалося, сер, що вiн був дещо неуважний i стурбований.

– Отже, напад був не зовсiм несподiваний. Потроху просуваемося вперед. Але, можливо, ви прагнете продовжити розслiдування, мiстере Мак?

– Нi, мiстере Голмс, воно зараз у кращих руках.

– Гаразд, тодi перейдiмо до картки «Д. В.