Долина страху

– Гадаю, це була якась похмура справа, що кидала тiнь на все його життя. Спогад про неi нiколи не полишав його.

– Але якщо чоловiк знав, що над його головою зависла смертельна небезпека, то чому не звернувся до полiцii?

– Імовiрно, вiд цiеi небезпеки нiхто не мiг його захистити. Не випадково вiн усюди ходив озброений. Але тiеi ночi був уже у халатi. Оскiльки мiст пiдняли, вiн вважав, що перебувае в безпецi.

– Я хотiв би точнiше розiбратися в часовiй послiдовностi, – промовив Мак-Дональд. – Шiсть рокiв тому Дуглас залишив Калiфорнiю.

Ви вiдбули за ним наступного року?

– Авжеж, наступного.

– Якщо вiн був одружений п’ять рокiв, то ви повернулися в Англiю ще до весiлля?

– За мiсяць до вiнчання. Я був його дружкою.

– А ви були знайомi з мiсiс Дуглас до шлюбу?

– Нi, адже я тодi жив не в Англii.

– Але пiсля цього ви часто ii бачили?

– Я часто бачив Дугласа, – Беркер холодно зиркнув на детектива. – Якщо ж зустрiчався з нею, то лише тому, що неможливо навiдувати приятеля, уникаючи контакту з його дружиною.

Якщо ви припускаете, що…

– Я нiчого не припускаю, мiстере Беркер. Ставлю лише тi запитання, якi потрiбнi, щоб збагнути справу. Мiстер Дуглас схвалював вашу дружбу з його дружиною?

Беркер зблiд, як сметана.

– Прошу не питати мене про таке! – крикнув вiн. – Як це стосуеться справи, яку ви розслiдуете?

– Я змушений повторити свое запитання.

– А я вiдмовляюся вiдповiдати.

– Ви маете право вiдмовчуватися, але ваша вiдмова i е вiдповiддю.

Беркер iз хвилину помовчав.

У його чорних очах читалася велика напруга думки. Несподiвано вiн усмiхнувся.

– Врештi-решт, джентльмени, ви справдi лише виконуете свiй обов’язок, i я не можу перешкоджати вам. Прошу тiльки не дошкуляти мiсiс Дуглас всiма цими запитаннями. На ii долю й так припало достатньо смутку. Змушений визнати, що бiдний Дуглас мав один-единий недолiк – ревнощi. Вiн любив мене й обожнював свою дружину. Хотiв, аби я приходив сюди й навiть часто посилав за мною. Але коли вiн бачив, як його дружина по-дружньому розмовляла зi мною, вiн неодноразово втрачав самовладання й навiть мiг образити.

Й, однак, нiхто у свiтi не мав бiльш люблячоi, вiрноi дружини та вiдданого приятеля, нiж я.

– Ви ж знаете, що обручку вбитого зняли з його пальця?

– Начебто так.

– Що хочете сказати цим «начебто»? Це ж безсумнiвний факт.

Беркер уперше виглядав розгубленим i збентеженим.

– Коли я сказав «начебто», то, власне, хотiв пiдкреслити його непевнiсть.