Долина страху

Але з вашого повiдомлення випливае, що ми можемо успiшнiше дiяти в Лондонi.

– Нi, не так, мiстере Мак, – заперечив Голмс.

– Зважте все, мiстере Голмс, – не здавався iнспектор. – День чи два всi газети будуть заповненi повiдомленнями про бiрлстоунську таемницю. Але що це за таемниця, якщо в Лондонi е людина, котра зумiла заздалегiдь передбачити злочин? Залишаеться лише схопити цю особу, i все з’ясуеться.

– Без сумнiву, мiстере Мак. Але яким чином ви плануете схопити цього Порлока, як вiн себе називае?

Мак-Дональд iз обох бокiв оглянув листа, отриманого Голмсом.

– Штемпель поставлений у Камбервiлi. Цей факт нам не може допомогти. Ім’я, гадаете, вигадане? Також, звiсно, не дуже сприятлива обставина. Кажете, що посилали йому грошi?

– Двiчi.

– Куди саме?

– У Камбервiльське поштове вiддiлення чеками одного з банкiв.

– І жодного разу не поцiкавилися, хто приходив за ними?

– Нi.

Інспектор був явно здивований.

– Чому ж?

– Бо я завжди тримаю свое слово. Пiсля першого ж листа пообiцяв, що не буду його шукати.

– Гадаете, що вiн лише пiшак i що за ним стоiть якась велика риба?

– Я не думаю, я знаю.

– Той професор, про котрого я чув вiд вас?

– Власне, так.

– Не стану приховувати вiд вас, мiстере Голмс, що в нас у Скотленд-Ярдi вважають, що ви даремно маете зуб на цього професора. Я зiбрав певну iнформацiю про нього: вiн мае репутацiю поважного й талановитого науковця.

– Радий, що ви визнаете його талановитим.

– Пiсля того як менi стало вiдоме ваше ставлення до нього, я визнав за необхiдне побачитися з ним.

Зi своiм благородним обличчям, iз сивими скронями та якоюсь особливо врочистою манерою триматися, вiн був схожий на справжнього мiнiстра. Коли вiн на прощання поклав менi руку на плече, це виглядало так, немов батько благословляе сина, вiдпускаючи його в жорстокий свiт.

Голмс усмiхнувся.

– Чудово! – вигукнув вiн. – Це справдi вражаюче! Скажiть, любий Мак-Дональде, ця приемна iнтимна бесiда вiдбувалася в кабiнетi професора?

– Атож.

– Гарна кiмната, чи не так?

– Дуже гарна.

– Ви сидiли бiля його письмового столу?

– Еге ж.

– Так, що ви опинилися проти джерела свiтла, а його обличчя залишалося в тiнi?

– Це вiдбувалося ввечерi… Авжеж, свiтло лампи було спрямоване в мiй бiк.

– Цього й слiд було очiкувати. Чи звернули ви увагу на картину за спиною професора на стiнi?

– Ще б пак, звiсно, я помiтив картину: на нiй зображена голова дiвчини впiвоберта.