Долина страху

– Це картина Жана Батиста Греза, знаменитого французького художника, котрий жив у другiй половинi XVIII столiття.

Інспектор слухав зовсiм байдуже.

– Чи не краще нам… – почав було вiн.

– Ми саме це й робимо, – зупинив його Голмс. – Усе, про що я кажу, мае прямий стосунок до того, що ви називаете бiрлстоунською таемницею. Це навiть можна назвати ii стрижнем.

Мак-Дональд ледь помiтно всмiхнувся.

– Ви думаете занадто швидко для мене, мiстере Голмс. Вiдкидаете одну чи двi ланки у своiх мiркуваннях, а тому я не можу встигнути за вами.

Що може бути спiльного мiж давно померлим художником i бiрлстоунською справою?

– Одну вiдому картину Греза нещодавно на аукцiонi «Порталiс» оцiнили в один мiльйон двiстi тисяч франкiв.

Обличчя iнспектора вiдразу ж набуло жвавого зацiкавлення.

– Хочу нагадати вам, – продовжував Голмс, – що розмiр платнi професора Морiартi можна дiзнатися вкрай легко: вiн отримуе сiмсот фунтiв на рiк.

– У такому разi, як же вiн змiг придбати…

– Саме так: як змiг?

– Продовжуйте, будь ласка, мiстере Голмс.

Мене це дуже зацiкавило. Непроста iсторiя!

– А як щодо Бiрлстоуна? – спитав Голмс усмiхаючись.

– У нас iще е час, – вiдповiв iнспектор, зиркнувши на годинник. – Бiля ваших дверей на мене чекае кеб, який за двадцять хвилин доправить нас на вокзал Вiкторii. Але щодо тiеi картини… Ви, мiстере Голмс, здаеться, якось казали менi, що нiколи не навiдували професора Морiартi?

– Правильно, нiколи.

– То звiдки ви знайомi з його помешканням та iнтер’ером?

– А це вже зовсiм iнша рiч.

Я тричi побував там без запрошень, двiчi пiд рiзними приводами очiкував його й iшов ще до його повернення. А втрете… Ну, про той вiзит не буду поширюватися перед офiцiйним представником карного розшуку. Скажу лише, що того разу я дозволив собi переглянути його папери. Результати були зовсiм несподiванi!

– Виявили якийсь компромат?

– Абсолютно нiчого. Це мене й вразило. Утiм, е одна рiч, про яку ви тепер знаете, – картина. Слiд гадати, що вiн дуже заможний чоловiк.

Але як вiн набув своiх статкiв? Його молодший брат служить начальником залiзничноi станцii десь на заходi Англii. Кафедра дае йому сiмсот фунтiв на рiк. Тим часом у нього е справжнiй Грез.

– Гадаете, його статки здобутi незаконними шляхами?

– Певна рiч. Але я маю й iншi пiдстави для такого висновку: десятки найтонших ниток звивистими манiвцями ведуть до центру павутини, де ховаеться ця на вигляд бездiяльна, але отруйна iстота.