Етюд у багряних тонах

– Так, дуже цiкаво, – ображеним тоном вимовив Лестрейд, либонь, запiдозривши, що над ним насмiхаються, – але я все ж не можу зрозумiти, як це стосуеться смертi Джозефа Стенджерсона?

– Будьте терплячi, друже, дещицю терпiння! Скоро ви переконаетеся, що пiгулки мають iз нею безпосереднiй зв’язок. Тепер додам трохи молока, щоб було смачнiше, й собака вихлебче все вiдразу ж.

Виливши вмiст келиха на блюдце, мiй товариш поставив його перед собакою. Той вихлебтав все до краплi. Серйознiсть Голмса настiльки подiяла на нас, що ми мовчки, як завороженi, стежили за собакою, чекаючи на щось надзвичайне.

Нiчого, проте, не сталося. Тер’ер лежав на килимку, так само важко дихаючи, але вiд пiгулки йому не стало нi краще, нi гiрше.

Голмс вийняв годинника; минула хвилина, ще одна, собака дихав, як i ранiше, а Шерлок сидiв iз глибоко засмученим i розчарованим виглядом. Вiн прикусив губу, потiм затарабанив пальцями по столу – словом, виявляв усi ознаки гострого нетерпiння.

Так хвилювався, що менi стало його щиро шкода, а обидва детективи iронiчно всмiхалися, явно радiючи провалу колеги.

– Невже це просто збiг? – вигукнув той нарештi. Схопившись iз крiсла, вiн люто заметушився по кiмнатi. – Нi, не може бути! Тi самi пiгулки, якi, як я припускав, вбили Дреббера, знайденi бiля мертвого Стенджерсона. Й ось вони не дiють! Що ж це означае? Не вiрю, щоб весь хiд моiх мiркувань виявився неправильним. Це неможливо! І все ж бiдний песик живий… Ага! Тепер я знаю! Знаю!

З цим радiсним вигуком вiн схопив коробочку, розрiзав другу пiгулку навпiл, розчинив у водi, долив молока й поставив перед тер’ером.

Заледве нещасний пес лизнув язиком цю сумiш, як його тiлом пробiгли судоми, вiн витягнувся та застиг, немов уражений блискавкою.

Шерлок Голмс глибоко зiтхнув i витер пiт iз чола.

– Треба бiльше довiряти собi, – зауважив вiн. – Пора усвiдомити, що якщо якийсь факт iде врозрiз iз довгим ланцюгом логiчних висновкiв, його можна витлумачити iнакше.

У коробочцi було двi пiгулки – в однiй мiстилася смертельна отрута, друга – зовсiм нешкiдлива. Як це я не здогадався, перш нiж узагалi побачив коробку!

Остання фраза здалася менi настiльки дивною, що я засумнiвався, чи при здоровому вiн глуздi. Однак труп собаки служив доказом правильностi його мiркувань. Я вiдчув, що туман у моiй головi поступово розсiюеться i я починаю смутно розрiзняти правду.