Етюд у багряних тонах

– Вам усiм це здаеться надзвичайно дивним, – продовжував Голмс, – адже на самому початку розслiдування ви не звернули увагу на едину обставину, яка й була справжнiм ключем до розгадки. Менi пощастило вхопитися за неi, й надалi усе лише пiдтверджувало мiй здогад i, по сутi, було ii логiчним наслiдком. Тому все те, що заганяло вас у глухий кут i, як вам здавалося, ще бiльше заплутувало справу, менi, навпаки, багато пояснювало й лише пiдтверджувало моi висновки. Не можна змiшувати дивне з таемничим.

Часто навiть банальний злочин виявляеться найзагадковiшим, бо його не супроводжують якiсь особливi обставини, що могли б послужити основою для висновкiв. Це вбивство було б набагато важче розгадати, якби труп просто знайшли на дорозi, без всяких outre[10 - Явнi ознаки (фр.).] i сенсацiйних подробиць, якi надали йому характеру незвичайностi. Дивнi подробицi зовсiм не ускладнюють розслiдування, а, навпаки, полегшують його.

Грегсон аж усидiти не мiг вiд нетерпiння пiд час цiеi промови, а тепер не витримав.

– Послухайте, мiстере Шерлок Голмс, – сказав вiн, – ми охоче визнаемо, що ви – людина кмiтлива та винайшли свiй особливий метод роботи. Але зараз нам нi до чого вислуховувати лекцiю з теорii. Зараз треба ловити вбивцю. У мене було свое тлумачення справи, але, здаеться, я помилився. Молодий Шарпантье не може бути причетним до другого вбивства. Лестрейд пiдозрював Стенджерсона i, вочевидь, також дав маху.

Ви весь час сиплете натяками та робите вигляд, нiби знаете набагато бiльше за нас, але тепер ми маемо право спитати прямо: що ви знаете про злочин? Можете назвати вбивцю?

– Не можу не погодитися з Грегсоном, сер, – зауважив Лестрейд. – Ми обое намагалися знайти розгадку, й обое помилилися. З тiеi митi, як я прийшов, ви вже кiлька разiв повторили, що у вас е всi необхiднi докази. Сподiваюся, що тепер ви не станете iх приховувати?

– Якщо зволiкати з арештом убивцi, – додав я, – то вiн може вчинити ще якийсь злочин.

Ми так тиснули на Голмса, що вiн явно завагався. Насупивши брови й опустивши голову, мiряв кроками кiмнату, як завжди, коли щось напружено обмiрковував.

– Убивств бiльше не буде, – сказав вiн, раптово зупинившись. – Про це можете не турбуватися. Питаете, чи знаю я iм’я вбивцi. Атож, знаю. Але знати iм’я – це ще занадто мало, треба зумiти спiймати злочинця.