Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох

– Скажiть, шановний, – вкрадливим голосом спитав я, – а чим ви займаетеся?

– Служу посильним, – похмуро кинув вiн. – Форму вiддав пiдлатати.

– А ким були ранiше? – продовжував я, не без зловтiхи зиркаючи на Голмса.

– Сержантом королiвськоi морськоi пiхоти, сер. Вiдповiдi не чекати? Так, сер.

Вiн клацнув пiдборами, вiдсалютував i вийшов.

Роздiл III

Таемниця Лористон-Гарденсу

Мушу зiзнатися, що я був дуже вражений тим, як справдилася теорiя мого компаньйона. Моя повага до його здiбностей одразу ж зросла.

І все ж я не мiг позбутися пiдозри, що все це пiдлаштували заздалегiдь, аби приголомшити мене, хоча навiщо, цього нiяк не мiг збагнути. Коли ж глянув на нього, приятель тримав у руцi прочитану записку, i погляд його був неуважним i тьмяним, що свiдчило про напружену роботу думки.

– Як же ви здогадалися? – спитав я.

– Про що? – похмуро вiдповiв вiн.

– Та про те, що вiн вiдставний сержант флоту?

– У мене немае часу на дрiбницi, – вiдрубав чоловiк, але вiдразу ж, схаменувшись, поквапився додати: – Даруйте за рiзкiсть.

Ви перервали хiд моiх думок, але, може, це й на краще. Отже, вам не вдалося зрозумiти, що вiн був флотським сержантом у минулому?

– Нi, певна рiч.

– Менi було легше зрозумiти це, нiж пояснити, як я здогадався. Уявiть собi, що вам треба довести, що двiчi по два – чотири. Важкувато, чи не так, хоча ви в цьому твердо впевненi. Навiть через вулицю я помiтив на його руцi татуювання – великий синiй якiр. Тут уже запахло морем. Виправка в нього вiйськова й вiн носить бакенбарди вiйськового взiрця.

Отже, перед нами флотський. Тримаеться вiн iз гiднiстю, можливо, навiть як командир. Ви мали б помiтити, як високо вiн тримае голову й як розмахуе своiм цiпком. А на вигляд вiн статечний чоловiк середнiх рокiв – ось i всi прикмети, за якими я дiзнався, що вiн був сержантом.

– Дивовижно! – вигукнув я.

– Дурницi, – вiдмахнувся Голмс, але з його обличчя я бачив, що вiн задоволений моiм захопленим здивуванням. – Ось я тiльки-но говорив, що тепер бiльше немае злочинцiв.

Здаеться, я помилився. Погляньте!

Вiн простягнув менi записку, яку принiс кур’ер.

– Послухайте, але ж це жахливо! – викрикнув я, пробiгши ii очима.

– Авжеж, щось, мабуть, не зовсiм пересiчне, – спокiйно зауважив вiн. – Будьте ласкавi, прочитайте менi це вголос.

Ось лист, який я прочитав:

«Любий мiстере Шерлок Голмс!

Сьогоднi вночi в будинку номер три в Лористон-Гарденс на Брикстон-роуд сталася лиха iсторiя.