Країна імли

– Дуже прикро, – засмутився я, хоча й спробував приховати, як мiг, свое природне розчарування. – Звiсно, якщо я вам потрiбен, то й сперечатися даремно. Втiм, маю потребу вiдлучитися у дуже термiновiй справi, а тому, якщо все ж е якась можливiсть обiйтися без мене…

– Не бачу такоi можливостi!

Менi нiчого не залишалося, як погодитися з цiею прикрiстю. Зрештою, я мав би знати, що журналiст нiколи не може розпоряджатися нi собою, нi своiм часом.

– У такому разi викину це з голови, – безтурботно заявив я, наскiльки це було можливо в такому гуморi.

 – Яке ж завдання маете намiр менi загадати?

– Бажаю, щоб ви взяли iнтерв’ю у цього дiдька з Розерфiлду.

– Ви ж не маете на увазi професора Челленджера? – вигукнув я.

– Саме його, кого ж iще? Минулого тижня вiн ухопив за комiр i пiдтяжки молодого Алека Сiмпсона з «Кур’ера» i волочив його за собою цiлу милю проiжджою дорогою. Ви ж читали про це, вочевидь, у полiцiйнiй хронiцi? Нашi молодi репортери вважали б за краще, мабуть, брати iнтерв’ю в алiгатора, який утiк iз зоопарку.

Ви единий, хто здатен на таке, адже ви давнiй приятель цього крокодила.

– Ах, – зiтхнув я з полегшенням, – це дуже спрощуе справу! Саме для цього я i просив у вас вiдпустки, щоб вiдвiдати професора Челленджера. Наближаеться рiчниця тiеi надзвичайноi пригоди, яку ми пережили вчотирьох, i вiн запросив нас усiх вiдсвяткувати цей день.

– Чудово! – зрадiв МакАрдл, потираючи руки та поблискуючи крiзь скельця окулярiв очима, що радiсно засяяли. – Отже, ви зможете вивiдати у нього достобiса цiкавих речей.

Якби це не Челленджер, я б дивився на все, як на пустопорожнi теревенi, але цей чоловiк уже якось мав рацiю у подiбному випадку, i хтозна, чим скiнчиться справа цього разу.

– Що ж може вiн менi повiдомити? – поцiкавився я. – Щось трапилося?

– А хiба ви не читали його листа про «науковi можливостi» в сьогоднiшнiй «Таймс»?

– Нi, не читав.

МакАрдл пiрнув пiд стiл i пiдняв iз пiдлоги газету.

– Прочитайте це вголос, будь ласка, – сказав вiн i вказав на конкретне мiсце, – бо вже й не знаю, чи все я правильно второпав, тому iз задоволенням послухаю ще раз.

Ось що я прочитав:

– «Науковi можливостi

Сер! Із тихою радiстю, до якоi, однак, долучилися деякi не такi вже втiшнi почуття, я прочитав напрочуд самовдоволеного та надзвичайно безглуздого листа Джеймса Вiлсона Мак-Фейла, надрукованого у вашому часописi, який просторiкуе про розмитi фраунгоферовi лiнii в спектрах планет i нерухомих зiрок.