Країна імли

Потiм повернулося (принаймнi, менi так здалося) втiшне враження, що двiчi з того часу, як ми увiйшли до кiмнати, вiн корчився вiд смiху. Я подумав уже, що навiть у психiчного розладу мають бути межi. Катастрофа не могла бути настiльки грiзною та такою близькою.

– Уявiть собi виноград, – сказав професор, – укритий мiкроскопiчними шкiдливими бацилами. Й ось садiвник кропить його дезiнфiкуючим засобом. Можливо, вiн хоче очистити виноград. А, може, йому потрiбне мiсце для новоi, менш шкiдливоi бацили. Як би там не було, вiн занурюе фрукти в отруту – i бацили зникають.

Доля так само поводиться iз Сонячною системою, i незабаром бацила-людина, маленька смертна комаха, яка звиваеться та корчиться на поверхнi земноi кори, буде видалена з буття за допомогою стерилiзацii.

Знову все стихло. Раптом пронизливо задзеленчав телефон.

– Одна з наших бацил пищить про допомогу, – всмiхнувся вiн понуро. – Вони починають тямити, що продовження iхнього iснування не е однiею з головних умов буття Всесвiту.

Вчений вийшов iз кiмнати на кiлька хвилин. Пригадую, що за час його вiдсутностi нiхто не промовив жодного слова.

– Керiвник департаменту охорони здоров’я у Брайтонi, – повiдомив вiн, коли повернувся. – Симптоми дужче проявляються чомусь бiля моря. Ми на висотi 700 футiв, отже, маемо перевагу. Люди, вочевидь, второпали, що в цiй царинi я фахiвець № 1. Ймовiрно, це результат мого листа до «Таймс». До цього я спiлкувався з мером одного мiстечка у глушинi. Ви ж чули цю балаканину.

Вiн, мабуть, дуже переживае за свое життя, i менi довелося поставити його на належне мiсце.

Саммерлi пiднявся та пiдiйшов до вiкна. Його худi, кiстлявi руки тремтiли вiд хвилювання.

– Челленджере, – наполегливо сказав вiн, – становище занадто серйозне для суперечок. Не думайте, що я маю намiр якось дратувати вас запитаннями. Та все ж iх задам, бо в вашi гiпотези й аргументи, можливо, все ж закралася помилка. Сонце свiтить ясно, як нiколи, в небеснiй блакитi. Ми бачимо луки та квiти та чуемо пташине щебетання.

Люди розважаються на майданчиках для гольфу, а селяни в полi молотять пшеницю. Ви стверджуете, що iх i нас чекае знищення, що цей лiтнiй день е, можливо, останнiм днем, якого чекае людство вже настiльки давно. На чому ж базуеться таке жахливе ствердження? Наскiльки ми знаемо – на незначному вiдхиленнi вiд норми спектральних лiнiй, на чутках про епiдемiю на Суматрi, на незвичайних вiдхиленнях, якi ми начебто помiтили один в одного.