Країна імли

 – Ну, милий мiй Саммерлi, тепер, сподiваюся, розсiялися вашi останнi сумнiви щодо зникнення спектральних лiнiй, i ви, ймовiрно, не будете бiльше вважати результатом помилки мого листа до «Таймс».

Наш завжди готовий до бою товариш уперше нiчого не вiдповiв. Вiн сидiв, хапав ротом повiтря i простягав своi довгi кiнцiвки, немов насамперед хотiв переконатися, чи вiн насправдi ще перебувае серед живих на цiй землi. Челленджер пiдiйшов до балонiв iз киснем, закрутив кран, i гучне шипiння змiнилося тихим гудiнням.

– Нам треба обережно ставитися до наших запасiв, – пояснив вiн.

 – Повiтря в цiй кiмнатi достатньо тепер насичене киснем, i гадаю, що нiхто з нас бiльше не вiдчувае якихось гнiтючих симптомiв. Вiдтак можемо дослiдним шляхом встановити, яку кiлькiсть кисню потрiбно додавати, щоб нейтралiзувати дiю отрути. Треба трохи зачекати.

Ми мовчки прочекали п’ять хвилин у нервовiй напрузi, стежачи за своiм самопочуттям. Як тiльки я помiтив, що обруч знову починае стягувати моi скронi, панi Челленджер гукнула нам iз тапчана, що вiдчувае наближення непритомностi, й ii чоловiк знову вiдкрутив кран.

– У давнину, коли наука ще не стояла на такому високому рiвнi, як зараз, – сказав вiн, – на кожному пiдводному човнi команда тримала переважно бiлих мишей, оскiльки iхнiй нiжнiший органiзм швидше сприймав вплив шкiдливоi атмосфери, нiж органiзм морякiв. Ти, моя люба, будеш вiдiгравати для нас роль тiеi бiлоi мишки. Я знову пустив газ, i ти, сподiваюся, почуваешся краще.

– Авжеж, менi стало легше.

– Можливо, ми тепер натрапили саме на вiдповiдний склад сумiшi. Як тiльки встановимо, на скiльки часу вистачае нам певноi кiлькостi кисню, будемо також знати, скiльки нам залишилося жити. На жаль, ми витратили значну частину першого балона на наше оживлення.

– Чи не байдуже? – спитав лорд Джон, котрий стояв бiля вiкна, сховавши руки до кишень. – Якщо ми все одно помремо, то немае й сенсу вiддаляти смерть. Адже ви не вiрите в можливiсть порятунку?

Челленджер усмiхнувся та похитав головою.

– Чи не вважаете ви в цьому випадку гiднiшим самому зiстрибнути в безодню, нiж чекати, щоб тебе в неi штовхнули? Якщо вже нам доведеться померти, то я виступаю за те, щоб ми зупинили газ i вiдчинили вiкна.

– Ще б пак, – смiливо зауважила дружина професора. – Послухай, Джордже, лорд мае цiлковиту рацiю, так вчинити буде краще.

– Я проти цього енергiйно протестую, – роздратовано перебив ii Саммерлi. – Якщо смерть прийде, ми помремо.