Країна імли

На передньому планi, прямо перед нами, був розташований дитинець, де стояв наполовину вимитий автомобiль. Водiй Остiн був цього разу звiльнений остаточно та безповоротно. Вiн розлiгся на землi, i велике чорне садно на чолi свiдчило, мабуть, про те, що при падiннi вiн гепнувся головою об пiднiжку або щиток. У руцi тримав рурку шланга, з якого поливав автомобiль. У кутку дворика росли низькорослi платани, i пiд ними лежали кiлька пухнастих пташок, задерши вгору своi крихiтнi лапки та справляючи зворушливе враження.

Коса смертi згубно скосила все – i велике, i мале. Поверх паркана ми бачили дорогу, що звивисто тягнулася аж до станцii. В ii кiнцi безладною горою громадилися один на одному женцi, котрих ми бачили ранiше, коли вони давали драпака з поля. За ними, вище, притулившись головою та плечима до укосу, лежала нянька. Вона взяла на руки з вiзочка немовля та притиснула до грудей нерухомий пакуночок. Поруч неi, край дороги, невелика пляма вказувало на мiсце, де впав маленький хлопчик. Ближче до нас виднiлася мертва коняка, що скорчилася мiж голоблями. Схожий на страшидло для ворон, старий кучер звисав iз передка, з безсило обвислими руками. Нам чiтко було видно з вiкна, що в тарантасi сидiв якийсь молодик. Дверцята були прочиненi, i вiн стискав у пальцях iхню ручку, нiби в останню мить ще зробив спробу вистрибнути з транспорту. На пiвдорозi до станцii виднiлися майданчики для гольфу, всiянi, як i вранцi, безлiччю гравцiв, котрi тепер, однак, нерухомо розкинулися на травi та на дорiжках. В одному мiсцi лежало вiсiм бездиханних тiл – учасники однiеi команди, що до кiнця не припинила гри, уперемiж iз кеддi. Жодна птаха вже не ширяла пiд синiм небокраем. Нi люди, нi тварини не пожвавлювали далекий пейзаж перед нами. Сонце, що хилилося до заходу, продовжувало мирним блиском осявати краiну, але над усiм запанувала глибока мовчанка загальноi загибелi, жертвами якоi мали незабаром стати й ми. Єдиним посередником мiж нами та долею наших ближнiх було в цю мить тонке вiконне скло, що вiддiляло вiд отруйного ефiру наш кисень, наш единий засiб порятунку. Завдяки завбачливостi одного-единого вченого нам вдалося на кiлька годин сховатися посеред страшноi пустелi смертi в маленькiй оазi життя й уберегти себе вiд загальноi погибелi.