Країна імли

 – Подумайте тiльки про кораблi у вiдкритому морi: вони ж будуть димiти i димiти, поки не згаснуть iхнi казани або поки вони не розiб’ються об пiдводнi рифи. А вiтрильники будуть продовжувати линути хвилями зi своiм мертвим екiпажем i наповнюватися водою, поки дерево не зогние i шви не луснуть i поки вони, нарештi, один за одним не пiдуть на дно. Можливо, ще й через сто рокiв Атлантичний океан буде всiяний старими уламками, що гойдаються на хвилях.

– А люди в штольнях! – нервово реготнув Саммерлi, але це аж нiяк не свiдчило про веселий настрiй.

 – Якщо з волi якогось випадку колись знову з’являться геологи на цiй землi, то вони будуватимуть кумеднi теорii iснування сучасних нам людей у вугiльних шарах грунту.

– На цих речах я розумiюся мало, – зауважив лорд Джон, – але гадаю, що вiдтепер свiт буде перебувати в ролi порожнього примiщення, яке хочуть вiддати у винайм. Якщо вимре все наше людське поколiння, то звiдки ж узятися новому?

– Спочатку земля була порожня та незаселена, – серйозно заперечив Челленджер.

 – За певними законами, зв’язок яких лежить за межами нашого розумiння, вона заселилася. Чому б цьому процесу не повторитися?

– Мiй любий Челленджере, ви жартуете?

– Не маю звички, колего Саммерлi, стверджувати щось серйозне жартома. Ваше зауваження було зайвим.

Його борода велично пiднялася, а повiки склепилися.

– Гаразд, гаразд… Ви прожили свое життя впертим догматиком i хочете залишитися ним до кiнця, – кинув Саммерлi з квасною гримасою.

– А ви, колего, були завжди цiлком позбавленим фантазii сперечальником, i немае надii, що ви змiнитесь.

– Авжеж, маете рацiю, вашi найлютiшi вороги не закинуть вам вiдсутнiсть фантазii, – вiдрубав Саммерлi.

– Присягаюся, – вигукнув лорд Джон, – що це цiлком вiдповiдало б вашому характеру – витратити останнiй ковток кисню на те, щоб наговорити грубощiв навзаем. Що нам до того, з’являться знову люди на землi чи нi? Нам до цього все одно не дожити.

– Цим зауваженням, пане, ви довели надзвичайну вузькiсть поглядiв, – строго зауважив Челленджер.

 – Справжнiй науковий розум, – я кажу в третiй особi, щоб не здатися хвальком, – iдеальний науковий розум мае бути спроможним винайти нову абстрактно-наукову теорiю навiть у той промiжок часу, який потрiбен його носiю, щоб iз повiтряноi кулi звалитися на землю. Потрiбнi мужi настiльки мiцного гарту, щоб пiдкорити природу i стати пiонерами iстини.

– Менi щось видаеться, що цього разу гору вiзьме природа, – кинув лорд Джон, споглядаючи у вiкно.