Країна імли

Я знаю точно, що вони тiльки-но померли, i все ж не можу посеред цiеi всесвiтньоi катастрофи оплакувати окремих людей, навiть менi найближчих.

– А моя стара мати в своiй сiльськiй хатинцi в Ірландii! – додав я. – Я бачу ii перед собою в хустинi та мереживному очiпку, як вона лежить у своему старому фотелi бiля вiкна, вiдкинувшись на його високу спинку, заплющивши очi, поклавши поряд книжку й окуляри. Навiщо менi ii оплакувати?

– Як я вже й ранiше казав, – зауважив Челленджер, – загальна смерть не така жахлива, як смерть поодинцi.

– Це, як на вiйнi, – докинув лорд Джон. – Якби тут на пiдлозi лежав перед вами лише один мрець, iз великою дiркою в черепi та проламаною грудною клiткою, вам моторошно було б на нього дивитися. У Суданi ж я бачив десятки тисяч таких трупiв, що лежали горiлиць, i це не справило на мене жодного особливого враження. В ходi iсторii життя окремоi людини означае дуже мало, щоб про неi турбуватися. Коли вмирають тисячi мiльйонiв, як це сталося сьогоднi, то в масi нiкого особливо й не видiлиш.

– Ах, скорiше б уже настав кiнець! – сумно зронила панi Челленджер. – О, Джордже, менi так страшно!

– Ти зустрiнеш кiнець хоробрiше за нас усiх, моя дружинонько. Звiсно, я поводився з тобою, як старий буркотливий ведмiдь, але маеш узяти до уваги, що Джордж Едвард Челленджер такий, яким його створила природа, i вiн не мiг поводитися iнакше. Адже ти не хотiла б iншого чоловiка, чи не так?

– Нiкого в усьому свiтi, крiм тебе, любий, – сказала жiнка та поклала руку на його бичачу потилицю.

Ми трое вiдiйшли до вiкна й, обiмлiвши вiд подиву, взялися споглядати картину, яка постала перед нами.

Насунулася iмла, i мертвий свiт лежав у пiтьмi. Але на пiвденному обрii простягалася вогняна, багряна, досить довга смуга, яка, то гаснучи, то спалахуючи, починала променiти найяскравiшими барвами i знову тьмянiла.

– Льюiс палае! – вигукнув я.

– Нi, це Брайтон, – заперечив Челленджер, пiдiйшовши до нас. – Ось бачите, хвиляста лiнiя гiр височiе перед урвищем: отже, пожежа тривае за пагорбами та простягнулася, ймовiрно, на багато миль. Мабуть, усе мiсто у вогнi.

На рiзних напрямках спалахували червонi вогнi, а багаття на рейках колii продовжувало пашiти, та це були лише цятки, що свiтяться, порiвняно з гiгантською загравою над пагорбами.