Країна імли

Саммерлi тремтiв, як у лихоманцi; страх смертi перемiг на короткий час стоiчний дух ученого, коли вiн усвiдомив свое становище. Зате лорд Джон був такий спокiйний i гнучкий, наче його розбудили, щоб iхати на лови.

– П’ятий i останнiй, – повiдомив шляхтич, зиркнувши на шланг балона. – Скажiть, друже, невже ви занотували враження цiеi ночi на тому папiрцi, що лежить на ваших колiнах?

– Тiльки кiлька побiжних замiток, аби згаяти час.

– Ну, знаете, на таке здатен лише iрландець. Лише боюся, що ви не дочекаетесь читачiв, поки не пiдросте сестричка амеба, яка наразi недостатньо, здаеться, цiкавиться тим, що вiдбуваеться.

Ну що, Herr Professor, якi маете плани на майбутне?

Челленджер споглядав на широкi покриви туману, що одягнули пейзаж. Там i тут iз моря хмар пiдiймалися залiсненi пагорби, подiбнi на якiсь конiчнi острови.

– Наче в саван вбралася природа, – зауважила панi Челленджер, коли увiйшла в кiмнату в домашньому халатi. – Це нагадуе менi твою пiсеньку, Джордже: «Старовина вiддзвонила, новизна задзвонить».

Пророча пiсня!.. Але, бiднi любi друзi, ви ж тремтите. Я всю нiч пролежала в теплi, пiд ковдрою, а ви мерзли в крiслах. Зараз зiгрiетесь.

Вона вийшла, ця смiлива маленька жiночка, i незабаром ми почули гудiння казанка. За кiлька хвилин вона принесла на тацi п’ять горняток iз запашним какао.

– Пийте, – запропонувала вона, – i зараз же вiдчуете, що вам краще.

Ми так i зробили. Саммерлi попросив дозволу засмалити файку, а ми взялися за цигарки.

Я думав, що курiння заспокоiть нашi нерви; але ми припустилися помилки, бо повiтря в замкненому примiщеннi стало нестерпно задушливим. Челленджеру довелося вiдчинити вiддушину.

– Чи довго ще? – поцiкавився лорд Джон.

– Мабуть, ще години зо три, – вiдповiв той i стенув плечима.

– Ранiше менi було страшно, – зронила дружина професора, – але чим ближча ця мить, тим вона менi видаеться легшою.

– Я зовсiм не можу зараз похвалитися своiм настроем! – пробурчав Саммерлi, посмоктуючи люльку.

 – Я мирюся, бо менi нiчого iншого не залишаеться, але маю вiдверто зiзнатися, що прожив би охоче ще один рiк, аби закiнчити свою класифiкацiю крейдяних штолень.

– Ваша незакiнчена робота не мае аж такого значення, – величаво заявив Челленджер, – якщо подумати, що мiй власний magnum opus[4 - Велика робота, справа всього життя (лат.).] «Драбина життя» ще тiльки розпочатий.