«Ґлорія Cкотт»

Детектив пiднявся до себе в кiмнату й за кiлька хвилин я почув, як хряснули вхiднi дверi. Голмс знову подався на «лови».

Я чекав до опiвночi, але вiн усе не повертався, тож я подався спати. Шерлок мав звичай зникати на довгий час, коли натрапляв на слiд, тому мене нiтрохи не здивувало його запiзнення. Не знаю, о котрiй годинi вiн повернувся, однак коли наступного ранку я вийшов до снiданку, Голмс сидiв за столом iз горнятком кави в однiй руцi та газетою у другiй. Як завжди, вiн був бадьорий i пiдтягнутий.

– Даруйте, Ватсоне, що почав снiдати без вас, – сказав вiн.

 – Ось-ось мае з’явитися наш клiент.

– Авжеж, уже десята година, – пiдтвердив я. – Здаеться, дзвонять? Мабуть, це вiн.

Це справдi був мiстер Голдер. Мене вразила змiна, що в ньому сталася. Його ранiше масивне й енергiйне обличчя змарнiло та якось зморщилося, волосся, здавалося, побiлiло ще бiльше. Гiсть увiйшов втомленою ходою, млявий, змучений, що становило ще гiрше видовище, нiж його бурхливий вiдчай учорашнього ранку. Важко опустившись у присунуте мною крiсло, вiн промовив:

– Не знаю, за що менi така кара! Два днi тому я був щасливим, успiшним чоловiком, а тепер зганьблений i приречений на самотню старiсть.

Бiда не приходить сама. Зникла Мерi.

– Зникла?

– Ага. Постiль ii не рухали, кiмната порожня, а на столi лежала ось ця записка. Вчора я сказав iй, що, якби вона вийшла замiж за Артура, з ним нiчого не сталося б. Я говорив без тiнi гнiву, просто був убитий горем. Ймовiрно, так не можна було дорiкати. У записцi вона натякае на цi слова.

«Любий дядечку!

Знаю, що я заподiяла вам чимало горя i якби вчинила iнакше, не сталося б це жахливе нещастя. З цiею думкою не зможу бути щасливою пiд вашою стрiхою, тож покидаю вас назавжди. Не турбуйтеся про мое майбутне i, найголовнiше, не шукайте мене, бо це без сенсу й може лише нашкодити менi.

Все життя до самоi смертi любитиму вас,

    Мерi».

– Що означае ця записка, мiстере Голмс? Чи не хоче вона накласти на себе руки?

– О, нi, нiчого такого.

Можливо, це якнайкраще вирiшуе всi проблеми. Я впевнений, мiстере Голдер, що вашi випробування наближаються до кiнця.

– Ви так думаете? Дiзналися щось нове, мiстере Голмс? Знаете, де берили?

– Тисячу фунтiв за кожен камiнь ви не вважаете занадто високою цiною?

– Я заплатив би й десять!

– У цьому немае потреби. Трьох тисяч цiлком достатньо, якщо не брати до уваги певну винагороду для мене. Чекову книжку маете? Ось перо. Випишiть чек на чотири тисячi фунтiв.