«Ґлорія Cкотт»

У його очах закарбувалися такi горе та вiдчай, що нашi посмiшки згасли й кепкування поступилося мiсцем глибокому спiвчуттю та жалю. Спочатку вiн не мiг вимовити й слова, лише хитався, хапав себе за голову, як людина, доведена до межi божевiлля. Раптом вiн кинувся до стiни й ударився об неi головою. Ми ж ухопили нашого вiдвiдувача та вiдтягли його на середину кiмнати. Голмс посадив нещасного в крiсло, сам сiв навпроти i, поплескавши його по руцi, заговорив так м’яко та заспокiйливо, як не вмiв нiхто, окрiм нього.

– Ви прийшли до мене, щоб розповiсти, що з вами сталося? – сказав вiн. – Ви втомилися вiд швидкоi ходи. Спокiйно, отямтеся, i я з радiстю вислухаю, що ви маете сказати.

Гостевi знадобилася хвилина або й бiльше, щоб вiдсапатися та здолати хвилювання. Нарештi вiн витер хустинкою чоло, рiшуче стиснув губи й обернувся до нас.

– Ви, звiсно, вважаете мене божевiльним? – спитав вiн.

– Нi, але я бачу, що з вами сталося лихо, – заперечив Голмс.

– Ще б пак, Бог свiдок! Бiда настiльки несподiвана та страшна, що збожеволiти можна.

Я витримав би безчестя, хоча на моiй совiстi й немае жодноi плямочки. Приватне нещастя трапляеться з кожним. Але водночас i те, й iнше, та ще в такiй жахливiй формi! Крiм цього, справа стосуеться не лише мене. Якщо не вдасться негайно знайти вихiд iз мого скрутного становища, може постраждати одна з найшляхетнiших персон нашоi краiни.

– Заспокойтеся, сер, благаю, – попросив Голмс. – Розкажiть, хто ви й що з вами сталося.

– Мое iм’я, можливо, ви знаете, – промовив гiсть.

 – Я Александр Голдер iз банкiрського дому «Голдер i Стiвенсон» на Трiднiдл-стрит.

І справдi, ми чули це iм’я. Воно належало старшому компаньйону другоi за значенням банкiрськоi фiрми в Лондонi. Що ж привело в такий жалюгiдний стан одного з найвизначнiших громадян столицi? Ми з нетерпiнням чекали вiдповiдi на це запитання. Величезним зусиллям волi Голдер опанував себе й узявся до розповiдi.

– Розумiю, що не можна гаяти нi хвилини. Як тiльки полiцiйний iнспектор порекомендував менi звернутися до вас, я негайно ж помчав сюди.

Я дiстався до Бейкер-стрит пiдземкою й усю дорогу вiд станцii бiг: по такому снiгу кеби пересуваються надто повiльно. Я загалом мало рухаюся й тому так захекався. Але зараз менi вже краще, i я спробую викласти всi факти якомога коротше та яснiше. Ви, певна рiч, знаете, що в банкiвськiй справi дуже багато залежить вiд умiння вдало вкладати кошти й водночас розширювати клiентуру.