«Ґлорія Cкотт»

Один iз найвигiднiших способiв iнвестування коштiв – видача позичок пiд солiдне забезпечення. За останнi роки ми багато чого досягнули в цiй сферi. Позичали великi суми грошей вiдомим родинам пiд забезпечення картинами, сiмейними бiблiотеками, сервiзами. Вчора вранцi я сидiв у своему банкiвському кабiнетi, i хтось iз клеркiв принiс менi вiзитiвку. Я сiпнувся, прочитавши iм’я, бо це був нiхто iнший, як… Утiм, мабуть, навiть вам я не наважуся його назвати. Це iм’я знае весь свiт, iм’я однiеi з найбiльш високопоставлених i вельможних осiб Англii.

Я був приголомшений наданоi менi честю, i коли вiдвiдувач увiйшов, хотiв було висловити своi почуття високому гостю. Але той зупинив мене: либонь, хотiв якомога швидше залагодити неприемну для нього справу.

«Мiстере Голдер, я чув, що ви надаете позики».

«Авжеж. Фiрма дае позики пiд надiйнi гарантii», – вiдповiдав я.

«Менi вкрай потрiбнi п’ятдесят тисяч фунтiв стерлiнгiв, i негайно, – заявив вiн. – Звiсно, таку невелику суму я мiг би позичити й у своiх друзiв, але вiддаю перевагу офiцiйним каналам.

І змушений особисто займатися цим. Ви, звiсно, розумiете, що людинi мого рiвня незручно залучати до цiеi справи стороннiх».

«Дозвольте дiзнатися, на який термiн вам потрiбнi грошi?» – поцiкавився я.

«Наступного понедiлка менi повернуть борг, i я погашу вашу позику зi сплатою будь-якого вiдсотка. Але менi вкрай важливо отримати грошi мерщiй».

«Я був би щасливий негайно видати вам грошi зi своiх особистих коштiв, але це достатньо велика сума, тому доведеться зробити це вiд iменi фiрми.

Зi справедливостi щодо мого компаньйона я мушу вжити заходи дiловоi безпеки».

«Інакше й бути не може, – погодився гiсть i взяв до рук квадратний футляр iз чорного сап’яну, який перед тим поклав на стiл бiля себе. – Ви, звiсно, чули про знамениту берилову дiадему?»

«Звичайно. Це – нацiональне надбання».

«Саме так».

Вiн розкрив футляр: на м’якому рожевому оксамитi лежав неймовiрний витвiр ювелiрного мистецтва.

«У дiадемi тридцять дев’ять великих берилiв, – повiдомив вiн.

 – Цiннiсть золотоi оправи не пiддаеться обчисленню. Мiнiмальна ii вартiсть удвiчi вища за потрiбну менi суму. Я готовий залишити дiадему у вас».

Я взяв до рук футляр iз коштовною дiадемою та, трохи вагаючись, звiв погляд на свого знаменитого вiдвiдувача.

«Ви сумнiваетеся в цiнностi дiадеми?» – всмiхнувся вiн.

«О, що ви, я не певен лише…»

«…чи зручно менi залишити цю дiадему вам? Можете не турбуватися.