«Ґлорія Cкотт»

Шлюб iз нею мiг би змiнити все його життя… але зараз, на жаль, уже занадто пiзно. Усе пропало!

Ну ось, мiстере Голмс, тепер ви знаете про людей, котрi живуть пiд моею стрiхою, i я продовжу свою сумну оповiдку. Коли того вечора по обiдi ми пили каву у вiтальнi, я розповiв Артуру та Мерi, який скарб перебувае в нашому будинку. Звiсно, iм’я клiента я не назвав. Люсi Парр, котра подавала нам каву, тодi вже вийшла з кiмнати. Я твердо впевнений у цьому, хоча й не беруся стверджувати на сто вiдсоткiв, що дверi за нею були щiльно замкненi.

Мерi й Артур зацiкавилися моiм повiдомленням i захотiли поглянути на знамениту дiадему, але я вважав за краще не торкатися ii.

«Куди ж ти ii сховав?» – спитав Артур.

«У секретер».

«Будемо сподiватися, що сьогоднi вночi до нас не завiтають грабiжники», – наче пожартував вiн.

«Секретер замкнений на ключ», – зауважив я.

«Дурницi! До нього пiдiйде будь-який ключ. У дитинствi я сам вiдмикав його ключем вiд буфета».

Вiн часто розповiдае всiлякi нiсенiтницi, i я не надав значення його словам.

Пiсля кави Артур iз похмурим виглядом зайшов у мою кiмнату.

«Слухай, тату, – сказав вiн, опустивши очi. – Ти не мiг би позичити менi двiстi фунтiв?»

«Навiть не мрiй, – вiдповiв я рiзко. – Я й так занадто розбестив тебе у фiнансових справах».

«Авжеж, ти завжди щедрий, – погодився вiн. – Але зараз менi вкрай потрiбна ця сума, iнакше я не зможу з’явитися в клубi».

«Тим краще!» – вигукнув я.

«Але ж мене можуть визнати непорядною людиною! Я не витримаю такоi ганьби.

Так чи iнакше, я мушу дiстати грошей. Якщо ти не даси менi двiстi фунтiв, доведеться здобувати iх iншим способом».

Я обурився: за останнiй мiсяць вiн уже втрете звертався до мене з таким проханням.

«Ти не отримаеш навiть фартинга!» – вибухнув я.

Син вклонився й вийшов iз кiмнати, не зронивши й слова. Пiсля того, як Артур пiшов, я зазирнув у секретер, переконався, що коштовнiсть на мiсцi, i знову замкнув його на ключ.

Потiм вирiшив обiйти кiмнати та переконатися, що все гаразд.

Зазвичай це робить Мерi, але сьогоднi я вирiшив, що краще перевiрити все самому. Спускаючись зi сходiв, я побачив свою небогу – вона зачиняла вiкно у вiтальнi.

«Скажiть, тату, а ви дозволяли Люсi вiдлучитися?»

Менi здалося, що Мерi була дещо стривожена.

«Ми про це не говорили».

«Вона тiльки-но виходила через чорний хiд. Гадаю, що бiля хвiртки вона мала побачитися з кимось. Менi здаеться, що нема потреби для цього, i час це припинити».