«Ґлорія Cкотт»

– Вона не дуже товариська, до того ж не така вже юна. Їй двадцять чотири роки.

– Ви кажете, те, що трапилося, стало для неi ударом?

– О, так! Вона вражена навiть бiльше за мене.

– А у вас не виникало сумнiвiв щодо провини Артура?

– Якi ж можуть бути сумнiви, коли я на власнi очi бачив дiадему в його руках?

– Я не вважаю це однозначним доказом провини. Скажiть, крiм вiдламаного зубця, були ще якiсь ушкодження на дiадемi?

– Вона була погнута.

– А вам не спадало на гадку, що ваш син просто намагався ii розпрямити?

– Що ви! Розумiю, ви хочете виправдати його в моiх очах.

Але це неможливо. Що вiн робив у моiй кiмнатi? Якщо не мав злочинних намiрiв, чому ж мовчить?

– Усе це так. Але, з iншого боку, якщо вiн винен, то чому б йому не спробувати вигадати якусь версiю для свого виправдання? Та обставина, що вiн не хоче спiлкуватися, менi здаеться, виключае обидва припущення. І взагалi тут е кiлька незрозумiлих деталей. Що думае полiцiя про шум, який вас розбудив?

– Вони вважають, що Артур, виходячи зi спальнi, необережно грюкнув дверима.

– Нiчого собi версiя! Людина, котра зважилася на злочин, грюкае дверима, щоб розбудити весь будинок! А що вони думають iз приводу зниклих камiнцiв?

– Вони й досi простукують стiни й обстежують меблi.

– А вони не намагалися шукати поза межами будинку?

– Вони проявили виняткову енергiю – обнишпорили весь садочок.

– Ну, любий мiстере Голдер, – сказав Голмс, – хiба не очевидно, що все набагато складнiше, нiж припускаете ви та полiцiя? Ви вважаете справу зрозумiлою, але, на мою думку, це дуже заплутана iсторiя.

Самi зважте, за вашою версiею, хiд подiй такий: Артур пiдiймаеться з лiжка, iз великим ризиком пробираеться в ту кiмнату, вiдчиняе секретер i витягае дiадему, iз великими зусиллями вiдламуе зубець, виходить, а потiм десь ховае три берили з тридцяти дев’яти, до того ж так спритно, що нiхто не може iх знайти, згодом знову повертаеться до того покою, пiддаючи себе величезному ризику: адже його можуть там побачити. Невже така версiя справдi здаеться вам правдоподiбною?

– Але тодi я й гадки не маю, що могло статися! – вигукнув банкiр у розпачi. – Якщо вiн не мав лихих намiрiв, то чому ж мовчить?

– А ось це – вже наша справа, як розгадати загадку, – зауважив Голмс. – Тепер, мiстере Голдер, ми вирушимо разом iз вами в Стритем i витратимо годинку-другу, щоб на мiсцi ознайомитися з певними обставинами.