Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories

 – На жаль, вiдчуваю, що вона знову починае докучати менi! Усе мое життя – суцiльне зусилля уникнути сумноi одноманiтностi наших життевих буднiв. Маленькi загадки, якi часом розгадую, допомагають менi досягнути цiеi мети.

– Ви справжнiй добродiй людства, – зауважив я.

Холмс стенув плечима:

– Мабуть, я й справдi можу чимось прислужитися. L’homme c’est rien – l’oeuvre c’est tout[2 - L’homme c’est rien – l’oeuvre c’est tout (франц.) – людина – нiщо, робота – все.], як писав Гюстав Флобер у листi до Жорж Санд.

Таемниця Боскомськоi долини

Одного ранку, коли ми з дружиною снiдали, покоiвка подала менi телеграму вiд Шерлока Холмса: «Чи не могли б ви звiльнитися на два днi? Викликаний на захiд Англii зв’язку трагедiею Боскомськiй долинi.

Буду радий якщо приеднаетеся до мене. Повiтря пейзаж чудовi. Виiздiть Паддiнгтона 11.15».

– Ти поiдеш? – поцiкавилася дружина, ласкаво поглянувши на мене.

– Навiть не знаю. Нинi маю дуже багато пацiентiв…

– О, Анструзер iх прийме! Останнiм часом ти маеш стомлений вигляд.

Поiздка пiде тобi на користь. І ти завжди так цiкавишся справами, що iх розслiдуе Шерлок Холмс.

Мiй досвiд табiрного життя в Афганiстанi мав принаймнi ту перевагу, що я став загартованим i завжди готовим до подорожi мандрiвником. Речей мав зовсiм небагато, тому сiв зi своею валiзою в кеб набагато ранiше, нiж розраховував, i помчав на Паддiнгтонський вокзал.

Шерлок Холмс походжав на платформi в сiрому дорожньому плащi та суконнiй кепцi, якi робили його високу худорляву постать ще худiшою та вищою.

– Дуже добре, що ви прибули сюди, Ватсоне, – сказав вiн. – Зовсiм iнша рiч, коли поруч зi мною людина, на котру можна беззастережно покластися. Мiсцева полiцiя або нiчого не робить, або йде хибним слiдом. Займiть два кутових мiсця, а я вiзьму квитки.

Ми сiли в купе. Холмс узявся читати газети, якi принiс iз собою, читав, вiдволiкаючись, аби занотувати щось та обмiркувати.

Так ми доiхали до Редiнга. Несподiвано детектив зiм’яв усi часописи в один величезний згорток i закинув його на багажну сiтку.

– Ви щось чули про цю справу? – спитав вiн.

– Анi слова. Я кiлька днiв не розгортав газети.

– Лондонська преса не подавала занадто докладних звiтiв. Я щойно переглянув усi свiжi часописи, щоб ознайомитися з подробицями. Це, здаеться, один iз тих простих випадкiв, якi виявляються надзвичайно складними.

– Звучить дещо парадоксально.

– Але це свята правда. Винятковiсть майже завжди дае ключ до розгадки таемницi.