Повернення Шерлока Голмса

– Будьте такi добрi, Лестрейде, пошлiть одного з ваших людей принести два вiдра води. Розкладiть солому на пiдлозi, ось тут, подалi вiд стiн. Ну ось, тепер усе готово.

Обличчя Лестрейда стало червоним, як буряк.

– Ви що ж, знущаетеся над нами, мiстере Шерлок Голмс? – не витримав вiн. – Якщо щось знаете, то скажiть по-людськи, нема чого влаштовувати цирк!

– Запевняю, Лестрейде, для всього, що роблю, я маю вагомi пiдстави. Ви, мабуть, пам’ятаете, що трохи посмiялися надi мною сьогоднi вранцi, коли удача всмiхалася вам, тому не гнiвайтеся за цю невеличку театральну виставу.

Прошу, Ватсоне, вiдчинiть це вiкно та пiднесiть сiрник до соломи. Ось сюди.

Я так i зробив. Вiтер увiрвався у вiкно, суха солома спалахнула та затрiщала, коридор наповнився сiрим димом.

– Тепер, Лестрейде, чекатимемо свiдка. Ага, друзi, лементуйте: «Пожежа!» Ну, раз, два, три…

– Пожежа! – заверещали ми щосили.

– Дякую. Ще раз будь ласка.

– Пожежа!!! Горимо!

– Ще раз, джентльмени, всi разом.

– Пожежа!!!

Лемент наш було чутно, мабуть, в усьому Норвудi. І тут сталося те, чого нiхто не очiкував. У дальньому кiнцi коридора, де, як ми всi думали, була глуха стiна, раптом прочинилися дверi, i звiдти вистрибнув, як заець iз нори, маленький миршавий чоловiчок.

– Чудово, – сказав Голмс iз холодною iнтонацiею. – Ватсоне, вiдро води на солому. Годi! Лестрейде, дозвольте представити вам нашого головного свiдка, мiстера Джонаса Олдейкра.

Лестрейд сторопiв i витрiщився на худого чоловiчка, який мружився вiд яскравого свiтла та диму, позираючи то на нас, то на тлiючу солому.

У нього було дуже неприемне обличчя – хитре, зле, хиже, iз метушливими сiрими очима та бляклими вiями.

– Що ж це означае?! – нарештi гаркнув Лестрейд. – Ви що робили там увесь цей час, га?

Олдейкр знiяковiло захихотiв i зiщулився пiд спопеляючим поглядом грiзного детектива.

– Нiчого поганого…

– Нiчого поганого?! Ви зробили все, щоб невинну людину повiсили на шибеницi! Якби не цей джентльмен, вам би це вдалося!

Чоловiчок замахав руками:

– Що ви, сер, що ви, я просто хотiв пожартувати…

– Пожартувати?! Зате ми з вами жартувати не будемо! Вiдведiть його у вiтальню та тримайте там до мого приходу.

Мiстере Голмс, – продовжував вiн, коли полiсмени пiшли, – я не мiг говорити при пiдлеглих, але зараз скажу, i нехай доктор Ватсон також чуе: ви вчинили диво! Хоча й не розумiю, як вам це вдалося.