Повернення Шерлока Голмса

Ви врятували життя невиннiй людинi та запобiгли жахливому скандалу, котрий зруйнував би мою кар’еру.

Голмс iз усмiшкою поплескав Лестрейда по плечу.

– Замiсть зруйнованоi кар’ери – блискучий успiх! Вас чекае не ганьба, а слава. Вiдкоригуйте трохи звiт, i всi побачать, як важко одурити iнспектора Лестрейда.

– Ви не хочете, щоби згадувалося ваше iм’я?

– У жодному разi. Нагородою для мене е сама робота. Можливо, i менi колись вiддадуть належне, якщо я дозволю моему старанному бiографу взятися за перо.

Як ви гадаете, Ватсоне? Але огляньмо нору, де ховався пацюк.

Заштукатурена фанерна перегородка з майстерно прихованими в нiй дверима вiдгороджувала вiд торцевоi стiни клiтку довжиною в шiсть футiв, куди денне свiтло проникало крiзь щiлини мiж балками пiд дахом. Усерединi стояли стiл, крiсло та лiжко, був запас води, iжа, кiлька книг, якiсь папери.

– Ось що означае – бути будiвничим, – зауважив Голмс, виходячи в коридор. – Нiхто не знав про цей притулок, крiм, звiсно, його економки.

До речi, Лестрейде, я б порадив вам, не гаючи часу, додати i ii до своеi здобичi.

– Я негайно це зроблю, мiстере Голмс. Розкажiть лише, як ви дiзналися про сховок?

– Я припустив, що «вбитий» ховаеться десь у будинку. Вимiрявши кроками коридор другого поверху, я побачив, що вiн на шiсть футiв коротший за нижнiй. Ясно, що сховок мiг бути лише там. Я був упевнений, що вiн не витримае, почувши крики: «Пожежа! Горимо!» Певна рiч, можна було просто увiйти туди й заарештувати пройдисвiта, але менi хотiлося трохи побавитися.

Нехай вiн сам вийде на свiт Божий. Крiм цього, я прагнув трохи помститися за вашi ранковi глузування.

– Вам це блискуче вдалося, мiстере Голмс. Але як ви взагалi здогадалися, що вiн у будинку?

– За вiдбитком пальця, Лестрейде. Пригадуете, як ви сказали: «Все ясно!»? Все було справдi ясно. Напередоднi вiдбитка не було – у цьому я був упевнений. Як ви могли помiтити, деталi мають для мене велике значення. Ранiше я ретельно оглянув весь передпокiй i достеменно знав, що стiна була чиста.

Отже, вiдбиток з’явився вночi.

– Але як?

– Дуже просто. Коли Олдейкр iз Мак-Фарлейном розбирали папери, Джонас Олдейкр мiг пiдсунути юнаковi конверт, а той, запечатуючи його, натиснув на м’який сургуч великим пальцем. Вiн мiг зробити це мимоволi й одразу забути. А може, Олдейкр i не пiдсовував, а все вийшло якось само собою, i вiн сам не очiкував, що вiдбиток може знадобитися.