Повернення Шерлока Голмса

– Що ви про це думаете, пане Голмс? – поцiкавився вiн. – Менi розповiдали, що ви великий шанувальник усiляких таемничих випадкiв, тому вирiшив, що дивнiшого за це вам аж нiяк не знайти. Я вам заздалегiдь вислав цей папiрчик, аби дати вам час вивчити його до мого приiзду.

– Це справдi напрочуд цiкавий малюнок, – зауважив Шерлок. – З першого погляду його можна прийняти за дитячу витiвку. Хто, здавалося б, крiм дiтей, мiг намалювати цих крихiтних чоловiчкiв у танцi? Чому ви надали настiльки важливого значення такiй химернiй дрiбницi?

– Та я й не надав би цьому жодного значення, якби не дружина.

Вона до смертi перелякалася. Нiчого не каже менi, але бачу в ii очах непiдробний жах. Ось чому я прийняв це так близько до серця.

Голмс узяв папiрчик, i сонячнi променi лягли на нього. Це був аркуш, вирваний iз нотатника. На ньому були накресленi олiвцем ось такi силуети:

Уважно розглянувши рисунок, Шерлок обережно згорнув його i сховав у гаманець.

– Ця справа обiцяе багато цiкавого та незвичайного, – зазначив вiн.

 – Ви вже дещо розповiли менi в своему листi, пане Гiлтон Кьюбiтт, але я був би вам вельми вдячний, якби ви люб’язно погодилися повторити свою розповiдь, аби дати можливiсть почути ii моему колезi, доктору Ватсону.

– Я кепський оповiдач, – сказав наш гiсть, нервово стискаючи та розтискаючи своi великi дужi руки. – Якщо в моiй оповiдцi вам щось видасться незрозумiлим, ставте менi, будь ласка, запитання. Почну з того, що торiк я одружився… Але мушу повiдомити, що хоч я й незаможний, наш рiд живе у Рiдлiнг-Торпi вже впродовж п’яти столiть i вважаеться найшляхетнiшою родиною в усьому графствi Норфолк.

Минулого року я приiхав до Лондона на свята та зупинився в мебльованих кiмнатах на Рессел-сквер, тому що там зупинився Паркер, наш священик. У цих мебльованих кiмнатах жила молода американська ледi, ii прiзвище Патрик, Ілсi Патрик. Ми з нею заприятелювали. Не минуло й мiсяця, як я палко покохав ii. Ми нишком побралися i поiхали до мене до Норфолка.

Вам, ймовiрно, видаеться дивним, пане Голмс, що нащадок хорошого старовинного роду одружуеться з жiнкою, нiчого не знаючи про ii минуле та про ii сiм’ю. Але якби ви побачили ii та пiзнали, вам неважко було б мене збагнути. Вона була дуже щира зi мною, моя Ілсi, надала менi повну свободу вiдмовитися вiд шлюбу, якщо захочу. «У моему колишньому життi були дуже неприемнi знайомства, – казала вона, – i я хочу забути про них.