Повернення Шерлока Голмса

– Не так уже й важко побудувати череду висновкiв, у якiй кожен наступний природно витiкае з попереднього. Якщо пiсля цього видалити всi помiжнi ланки та повiдомити слухачевi лише першу й останню, це справить приголомшливе, хоча i хибне враження. Пiсля того як я помiтив впадину мiж великим i вказiвним пальцями вашоi лiвоi руки, менi було зовсiм неважко зробити висновок, що ви не плануете вкладати свiй невеличкий капiтал у золотi копальнi.

– Але не бачу жодного зв’язку мiж цими двома обставинами!

– Охоче вiрю.

Однак за кiлька хвилин я вам доведу, що такий зв’язок iснуе. Ось пропущенi ланки цього найпростiшого ланцюга: 1) коли вчора ввечерi ми повернулися з клубу, западина мiж вказiвним i великим пальцями на вашiй лiвiй руцi була забруднена крейдою; 2) щоразу, коли ви граете на бiльярдi, натираете цю впадину крейдою, щоб кий не ковзав у вашiй руцi; 3) ви граете на бiльярдi лише з Терстоном; 4) мiсяць тому ви менi сказали, що Терстон запропонував вам придбати до спiлки пiвденноафриканськi цiннi папери, якi надiйдуть у продаж через мiсяць; 5) ваша чекова книжка замкнена в шухлядi мого письмового столу, i ви не попросили у мене ключа; 6) ви не будете вкладати своi грошi в пiвденноафриканськi папери.

– До чого ж просто! – вигукнув я.

– Звiсно, – сказав сищик, злегка вражений, – будь-яка задача виявляеться дуже простою пiсля того, як вам ii розтлумачать. А ось вам завдання, ще не вирiшене. Поглянемо, любий Ватсоне, чи вам вдасться впоратися з ним.

Вiн узяв зi столу аркуш паперу, подав його менi та повернувся до свого хiмiчного аналiзу.

Я з подивом побачив, що на аркушi накресленi якiсь безглуздi iероглiфи.

– Даруйте, Голмсе, але ж це малювала дитина! – вигукнув я.

– То ви так вважаете!

– Що ж це, якщо не так?

– Пан Гiлтон Кьюбiтт iз Рiдлiнг-Торп-Менору, що в Норфолку, якраз i хотiв би знати, що це таке. Цей маленький ребус вiн послав нам iз першою поштою, а сам виiхав сюди найближчим потягом. Чуете дзвiнок, Ватсоне? Це, ймовiрно, вiн.

На сходах пролунали важкi кроки, i за хвилину до нас зайшов високий рум’яний, чисто поголений джентльмен. По його ясних очах i квiтучих щоках вiдразу було видно, що його життя протiкае далеко вiд туманiв Бейкер-стрит. Здавалося, що вiн принiс iз собою подих мiцного, свiжого вiтру зi схiдного берега. Потиснувши нам руки, вiн уже зiбрався сiсти, як раптом його погляд упав на аркуш iз кумедними значками, який я тiльки-но розглядав i залишив на столi.