Повернення Шерлока Голмса

 – Скiльки часу ви можете пробути в Лондонi?

– Маю повернутися сьогоднi ж, бо не можу залишити дружину на нiч на самотi. Вона дуже нервувала i просила мене повернутися якнайскорiше.

– Мабуть, маете рацiю. Але якби ви могли залишитися, я через день або через два поiхав би разом iз вами. У будь-якому разi, залиште менi цi папiрчики. Незабаром я приiду до вас i, цiлком iмовiрно, проллю певне свiтло на цю справу.

Шерлок Голмс тримався зi своiм звичайним професiйним спокоем, але я так добре його знав, що бачив: вiн дуже схвильований.

Заледве широка спина Гiлтона Кьюбiтта зникла за дверима, як мiй приятель кинувся до столу, розклав перед собою папiрцi з чоловiчками в танцi та заглибився в обчислення. Впродовж двох годин вiн заповнював сторiнку за сторiнкою цифрами та лiтерами. Ця робота так захопила його, що вiн, мабуть, зовсiм забув про мою присутнiсть. Коли справа ладналася, вiн починав наспiвувати та насвистувати, коли ж безпорадно розводив руками, то непорушно сидiв iз похмурим чолом i лупав очима. Нарештi сищик задоволено вигукнув, схопився з крiсла i заметушився по кiмнатi, потираючи руки. Потiм вiдправив довгу телеграму.

– Якщо менi дадуть вiдповiдь таку, як сподiваюся, ваша книжка, Ватсоне, збагатиться описом новоi пригоди, – мовив вiн. – Завтра, ймовiрно, ми з вами поiдемо до Норфолка й остаточно розкриемо таемницю, що додала нашому приятелю стiлькох неприемностей.

Зiзнаюся, що мене мучила цiкавiсть, але я знав, що Голмс любить давати пояснення лише тодi, коли сам вважае це за потрiбне, i терпляче чекав, коли вiн зволить подiлитися зi мною своiм вiдкриттям.

Але вiдповiдь на телеграму не прийшла. Впродовж двох днiв Голмс нетерпляче прислухався до кожного дзвiночка. Увечерi наступного дня ми отримали листа вiд Гiлтона Кьюбiтта. Вiн повiдомляв, що у нього все гаразд, лише на пiдставцi сонячного годинника сьогоднi вранцi з’явився найдовший напис. До листа додавалася точна його копiя. Ось вона:

Голмс зiгнувся над цим химерним малюнком i раптом, схопившись на ноги, зойкнув здивовано та сердито.

Його заклопотане обличчя спохмурнiло.

– Ми дозволили цiй справi зайти надто далеко, – сказав вiн. – Якi потяги вирушають до Норт-Волшему ввечерi?

Я зазирнув у розклад. Останнiй потяг тiльки-но вiдiйшов.

– Доведеться ранiше поснiдати i iхати першим ранковим потягом, – зiтхнув Голмс. – Наша присутнiсть там украй необхiдна. Ага! Ось i телеграма, яку я чекав.