Пригоди Шерлока Голмса

Я збережу в себе свiтлину тiльки заради моеi безпеки, заради того, щоб у мене залишилася зброя, яка захистить мене в майбутньому вiд будь-яких ворожих зазiхань короля. Натомiсть залишаю тут iншу свiтлину, яку йому, можливо, буде приемно зберегти у себе, i залишаюся, любий мiстере Шерлок Голмс, вiдданою вам Ірен Нортон, з дому – Адлер».

– Що за жiнка, о, що за жiнка! – вигукнув король Богемii, коли ми всi трое прочитали це послання. – Хiба я не казав вам, що вона спритна, розумна та заповзятлива? Хiба вона не була б чудовою королевою? Хiба не шкода, що вона менi не пара?

– Наскiльки я пiзнав цю ледi, менi здаеться, що вона справдi зовсiм iншого рiвня, нiж ваша величнiсть, – холодно зауважив Голмс.

– Навпаки, любий сер! – вигукнув король. – Бiльшоi удачi й бути не може. Я знаю, що ii слово непорушне. Фотографiя тепер така ж безпечна, нiби ii спалили.

– Радий чути це вiд вашоi величностi.

– Я нескiнченно зобов’язаний вам. Будь ласка, скажiть, як можу винагородити вас? Цей перстень…

Вiн зняв iз пальця смарагдову каблучку й поклав ii у долоню Голмсу.

– У вашоi величностi е щось цiннiше для мене, – сказав Голмс.

– Вам варто лише назвати.

– Ця фотографiя.

Король здивовано поглянув на детектива.

– Фотографiя Ірен?! – вигукнув вiн. – Будь ласка, якщо вона вам потрiбна.

– Дякую, ваша величносте. У такому випадку, ця справа завершена. Маю честь побажати вам усього найкращого.

Голмс уклонився i, не помiчаючи руки, простягнутоi йому королем, разом зi мною вирушив додому.

Ось i вся розповiдь про те, як у королiвствi Богемiя мало не вибухнув дуже гучний скандал i як хитрi плани мiстера Шерлока Голмса зруйнувала мудра жiнка. Голмс весь час насмiхався над жiночим розумом, але останнiм часом бiльше не чую його знущань. І коли вiн згадуе Ірен Адлер або ii фотографiю, то завжди промовляе, як почесний титул: «Та жiнка».

Спiлка рудих

Це сталося восени минулого року. У Шерлока Голмса сидiв якийсь лiтнiй джентльмен, дуже повний, вогняно-рудий. Я хотiв було увiйти, але побачив, що вони обое захопилися бесiдою, i поквапився забратися. Однак Голмс затягнув мене до кiмнати та зачинив за мною дверi.

– Ви прийшли дуже вчасно, мiй любий Ватсоне, – привiтався вiн.

– Я боявся вам завадити. Менi здалося, що ви маете справу.

– Авжеж маю, i навiть дуже цiкаву.