Пригоди Шерлока Голмса

– Може, я краще зачекаю в сусiднiй кiмнатi?

– Нi-нi… Мiстере Вiлсон, – сказав детектив, звертаючись до товстуна, – цей джентльмен неодноразово люб’язно допомагав менi в багатьох найбiльш вдалих розслiдуваннях. Не сумнiваюся, що й у вашiй справi вiн буде менi дуже корисний.

Гладун пiдвiвся з крiсла та кивнув, а його маленькi оченята, що заплили жиром, допитливо оглянули мене.

– Сiдайте сюди, на диван, – запропонував Голмс.

Вiн опустився в крiсло i, як завжди у хвилини задуми, з’еднав подушечки пальцiв обох рук докупи.

– Я знаю, мiй любий Ватсоне, – зазначив вiн, – що ви подiляете мiй потяг до всього незвичайного, усього, що порушуе наше одноманiтне буття. Якби ви не мали цього прагнення до незвичайних подiй, то не нотували б моi скромнi пригоди iз таким ентузiазмом… До того ж маю щиро зауважити, що деякi з ваших оповiдок дещо прикрашають мою дiяльнiсть.

– Зайва скромнiсть, вашi пригоди завжди здавалися менi дуже цiкавими, – заперечив я.

– Не далi, як учора, пригадую, що казав вам, що найсмiливiша фантазiя неспроможна уявити собi таких незвичайних i дивовижних випадкiв, якi зустрiчаються в буденному життi.

– Я тодi ж вiдповiв вам, що дозволяю собi сумнiватися в правильностi вашоi думки.

– Однак, докторе, вам доведеться визнати, що я маю рацiю, бо iнакше я б закидав вас стiлькома дивовижними фактами, що ви були б змушенi погодитися зi мною. Ось хоча б iсторiя, яку менi зараз розповiв мiстер Джабез Вiлсон. Обставини, в яких вона сталася, цiлком пересiчнi та буденнi, однак менi здаеться, що за все свое життя я не чув кращоi iсторii… Будь ласка, мiстере Вiлсон, повторiть свою розповiдь.

Прошу вас про це не лише тому, щоб мiй приятель, доктор Ватсон, вислухав ii вiд початку до кiнця, але й для того, щоб менi самому не втратити навiть найменшоi дрiбницi. Звiсно, коли менi починають розповiдати про якийсь випадок, тисячi подiбних iсторiй виринають у моiй пам’ятi. Але цього разу змушений визнати, що нiчого схожого я нiколи не чув.

Гладкий клiент iз певною пихою випнув груди, витягнув iз кишенi плаща брудну, зiм’яту газету та розклав ii на своiх колiнах.

Поки вiн, витягнувши шию, пробiгав очима стовпчики оголошень, я уважно розглядав його та намагався, наслiдуючи манеру Шерлока, вгадати за одягом i зовнiшнiм виглядом, що це за людина.

На жаль, моi спостереження не дали майже нiяких результатiв. Одразу можна було помiтити, що наш вiдвiдувач – звичайнiсiнький крамар, самовдоволений, товстий i повiльний.