Пригоди Шерлока Голмса

], i моiй скромнiй славi загрожуе крах, якщо буду такий вiдвертий… Ви знайшли оголошення, мiстере Вiлсон?

– Знайшов, – пiдтвердив той, тримаючи товстий червоний палець у центрi газетного стовпчика. – Ось воно. З цього все й почалося. Прочитайте самi, сер.

Я взяв газету й прочитав:

«Спiлка рудих на виконання заповiту покiйного Єзекii Гопкiнса з Лебанона, Пенсiльванiя (США), вiдкривае нову вакансiю для члена спiлки. Пропонуеться платня чотири фунти стерлiнгiв на тиждень за суто номiнальну роботу. Кожен рудий, не молодший двадцяти одного року, котрий перебувае при здоровому глуздi та тверезiй пам’ятi, може виявитися придатним для цiеi роботи.

Звертатися особисто до Дункана Росса в понедiлок, об одинадцятiй годинi, в офiс спiлки на Флiт-стрит, Попс-корт, 7».

– Що, чорт забирай, це може означати? – вигукнув я, двiчi прочитавши надзвичайне оголошення.

Голмс безгучно засмiявся й увесь якось зiщулився в крiслi, а це слугувало безпомилковою ознакою, що вiн дуже задоволений.

– Чи не занадто пересiчне оголошення, як гадаете? – спитав вiн.

 – Ну, мiстере Вiлсон, продовжуйте свою оповiдку та розкажiть нам про себе, свiй дiм i про те, яку роль зiграло це оголошення у вашому життi. А ви, докторе, запишiть, будь ласка, що це за газета та ii дату.

– «Морнiнг кронiкл». 27 квiтня 1890 року. Рiвно два мiсяцi тому.

– Дуже добре. Продовжуйте, мiстере Вiлсон.

– Як я вам уже казав, мiстере Шерлок Голмс, – сказав Джабез Вiлсон, витираючи лоб, – у мене е маленька позичкова каса на Кобург-сквер, неподалiк вiд Сiтi.

Спочатку моi справи йшли не дуже добре, за останнi два роки прибуткiв вiд неi вистачало хiба на те, щоб сяк-так заробляти на прожиття. Колись я мав двох помiчникiв, але тепер залишився лише один; менi важко було б платити i йому, але вiн погодився працювати на пiвставки, щоб мати можливiсть вивчити мою справу.

– Є iм’я в цього невибагливого юнака? – поцiкавився Шерлок Голмс.

– Вiнсент Сполдiнг, i вiн уже не юнак. Важко сказати, скiльки йому рокiв. Кращого помiчника менi не знайти.

Я чудово розумiю, що вiн цiлком мiг би обiйтися й без мене та заробляти вдвiчi бiльше. Але, врештi-решт, якщо вiн задоволений, навiщо ж я вселятиму йому думки, якi завдадуть шкоди моiм iнтересам?

– Справдi, навiщо? Вам, бачу, дуже пощастило: маете помiчника, котрому платите набагато менше, нiж платять за таку ж роботу iншi. Не часто зустрiчаються такi безкорисливi службовцi в наш час.

– О, у мого помiчника е своi недолiки! – замахав руками мiстер Вiлсон.