Пригоди Шерлока Голмса

Вiнсент Сполдiнг щодуху намагався пiдбадьорити мене, але, лягаючи спати, я твердо вирiшив вiдмовитися вiд цiеi справи. Однак уранцi я подумав, що варто хоча б сходити туди про всяк випадок. Купивши на пеннi чорнила, прихопивши гусяче перо та сiм великих аркушiв паперу, я вирушив до Попс-корту. На мiй превеликий подив, там усе було гаразд. Я дуже зрадiв. Стiл був уже готовий для моеi роботи, i мiстер Дункан Росс чекав на мене. Вiн звелiв менi почати з лiтери А i вийшов; однак час вiд часу повертався в примiщення, щоб переконатися, що я працюю.

О другiй годинi вiн попрощався зi мною, похвалив за те, що я встиг переписати так багато, i замкнув за мною дверi офiсу.

Так вiдбувалося день у день, мiстере Голмс. У суботу мiй господар виклав передi мною на стiл чотири золотих соверени – плату за тиждень. Так минув i другий тиждень, i третiй. Щоранку я приходив туди рiвно о десятiй i рiвно о другiй iшов. Потроху мiстер Дункан Росс почав заходити в офiс лише вранцi, а з часом i зовсiм перестав там з’являтися.

Проте я, звiсно, не наважувався вийти з кiмнати навiть на хвильку, адже не мiг бути упевнений, що вiн не прийде, i не хотiв ризикувати такою вигiдною роботою.

Минуло вiсiм тижнiв; я переписав статтi про абата, артилерiю, архiтектуру, Аттику й вже сподiвався незабаром перейти до лiтери В. Витратив цiлу купу паперу, i написане мною вже ледь помiщалося на полицi. Аж раптом усе скiнчилося.

– Скiнчилося?

– Атож, сер. Сьогоднi вранцi. Я пiшов на роботу, як завжди, о десятiй годинi, але дверi виявилися замкненими, а до них був прибитий цвяшком клаптик картону.

Ось вiн, читайте самi.

Вiн простягнув нам картон завбiльшки iз аркуш iз нотатника. Там було написано:

«Спiлка рудих розпущена 9 жовтня 1890 року».

Ми з Шерлоком Голмсом довго розглядали i цю коротку записку, i сумне обличчя Джабеза Вiлсона; нарештi кумедний бiк подii затулив вiд нас усе iнше: не втримавшись, ми зареготали.

– Не бачу тут нiчого смiшного! – спересердя вигукнув наш клiент, схопившись iз крiсла й почервонiвши до коренiв свого пекучого волосся.

 – Якщо ви, замiсть того, щоб допомогти менi, маете намiр насмiхатися надi мною, я звернуся за допомогою до когось iншого!

– Нi-нi! – заперечив Голмс i знову всадив гостя в крiсло. – Вашу справу я не покину нiзащо на свiтi. Вона буквально освiжае менi душу своею новизною. Але в нiй, даруйте, таки е щось кумедне… Що ж ви зробили, знайшовши цю записку на дверях?

– Я був вражений, сер. Не знав, що й робити.