Пригоди Шерлока Голмса

Обiйшов сусiднi офiси, але там нiхто нiчого не чув. Нарештi, я подався до власника будинку, котрий живе на першому поверсi, i спитав, чи не зможе вiн менi пояснити, що сталося зi Спiлкою рудих. Вiн вiдповiв, що нiколи не чув про таку органiзацiю. Тодi я спитав, хто такий мiстер Дункан Росс. Вiн вiдповiв, що це iм’я чуе вперше.

«Маю на увазi, – не здавався я, – про джентльмена, котрий орендував у вас кiмнату № 4».

«Рудого?»

«Авжеж».

«Його iм’я Вiльям Моррiс. Вiн юрист, орендував у мене примiщення тимчасово – його постiйний офiс ремонтували.

Вчора поiхав».

«Де ж його можна знайти?»

«У його постiйному офiсi. Вiн залишив свою адресу: Кiнг-Едвард-стрит, 17, бiля собору святого Павла».

Я подався за цiею адресою, мiстере Голмс, але там виявилася протезна майстерня; у нiй нiхто нiколи не чув нi про мiстера Вiльяма Моррiса, нi про мiстера Дункана Росса.

– Що ж ви зробили пiсля цього? – спитав Голмс.

– Повернувся додому на Кобург-сквер i порадився зi своiм помiчником. Вiн нiчим не мiг менi допомогти.

Радив зачекати й сказав, що, ймовiрно, менi повiдомлять щось поштою. Але мене це не влаштовуе, мiстере Голмс. Не хочу поступатися таким чудовим мiсцем без бою, й оскiльки чув, що ви даете поради бiдним людям, котрi потрапили в халепу, вирушив безпосередньо до вас.

– І добре зробили, – похвалив Голмс. – Ваш випадок – чудова нагода, i я щасливий, що маю можливiсть зайнятися ним. Вислухавши вас, роблю висновок, що ця справа набагато серйознiша, нiж може здатися на перший погляд.

– Куди вже серйознiша! – бiдкався мiстер Джабез Вiлсон. – Я позбувся чотирьох фунтiв на тиждень.

– Якщо ж говорити особисто про вас, – продовжив Голмс, – то навряд чи ви можете скаржитися на цю неординарну спiлку. Навпаки, ви, наскiльки я зрозумiв, стали багатшими фунтiв на тридцять завдяки iй, не кажучи вже про те, що набули глибоких знань про предмети, якi починаються на лiтеру А. Тож, по сутi, ви нiчого не втратили.

– Не сперечаюся, все це так, сер. Але менi хотiлося б знайти iх, дiзнатися, хто вони такi та навiщо так надi мною покепкували, якщо тiльки це був жарт.

Забава обiйшлася iм досить дорого: вони заплатили за неi тридцять два фунти.

– Ми спробуемо все з’ясувати. Але спочатку дозвольте менi задати вам кiлька запитань, мiстере Вiлсон. У вас давно працюе помiчник… Той, хто показав вам оголошення?

– На той час десь близько мiсяця.

– Де ви його знайшли?

– Вiдгукнувся на мое оголошення у газетi.