Пригоди Шерлока Голмса

– Лише вiн вiдгукнувся на ваше оголошення?

– Нi, вiдгукнулося загалом десь десятеро.

– Чому ж вибрали саме його?

– Бо вiн меткий i дешевий.

– Вас спокусила можливiсть платити йому пiвзарплати?

– Атож.

– Який вiн на вигляд, той Вiнсент Сполдiнг?

– Маленький, кремезний, дуже жвавий. Жодноi волосини на обличчi, хоча йому вже пiд тридцять. На чолi мае бiлу плямочку вiд опiкiв кислотою.

Голмс випростався й розхвилювався.

– Я так i думав! – сказав вiн. – А ви не помiчали дiрочок для кульчикiв у його вухах?

– Помiтив, сер.

Вiн пояснив менi, що вуха йому проколола якась циганка, коли був маленький.

– Гм! – мовив Голмс i вiдкинувся на спинку крiсла в глибокiй задумi. – Вiн досi у вас?

– О, так, сер, я тiльки-но його бачив.

– Вiн добре виконував роботу, коли вас не було вдома?

– Не можу поскаржитися, сер. Утiм, уранцi в моiй касi майже нема чого робити.

– Цього досить, мiстере Вiлсон. За день-два матиму честь повiдомити вам, що думаю про цю подiю.

Сьогоднi субота… Сподiваюся, у понедiлок всi ми вже щось знатимемо.

– Ну, Ватсоне, – спитав Голмс, коли наш вiдвiдувач пiшов, – що про все це думаете?

– Нiчого не думаю, – вiдповiв я вiдверто. – Справа ця видаеться менi якоюсь таемничою.

– Загальне правило таке, – сказав Голмс, – чим дивнiший випадок, тим менше в ньому виявляеться таемничого. Якраз тривiальнi, безбарвнi злочини розгадати найважче, подiбно до того, як найважче розшукати в натовпi людину з пересiчними рисами обличчя.

Але з цим випадком треба розiбратися якнайшвидше.

– Що маете намiр робити? – уточнив я.

– Курити, – вiдповiв детектив. – Це завдання якраз на три люльки, i попрошу вас хвилин iз десять не звертатися до мене.

Вiн скоцюрбився в крiслi, пiдняв худi колiна до яструбиного носа й довго сидiв у такiй позi, заплющивши очi, та вистромив уперед чорну глиняну люльку, схожу на дзьоб якоiсь дивноi птицi. Я дiйшов висновку, що вiн заснув, i сам уже почав дрiмати, аж раптом вiн схопився з виглядом людини, котра прийняла доленосне рiшення, i поклав свою люльку на камiн.

– Сарасейт грае сьогоднi в Сент-Джеймс-холi, – повiдомив вiн. – Що думаете про це, Ватсоне? Можуть вашi пацiенти обiйтися без вас упродовж кiлькох годин?

– Сьогоднi справ не маю. Моя практика забирае в мене не надто багато часу.

– У такому разi, натягайте капелюха й гайда. Передусiм менi треба дiстатися Сiтi. Десь по дорозi поiмо.